Авторство твердження: «Не ганяйся за щастям, воно в тобі, там його і знаходь», приписують філософу Античності:

Філософ середньовіччя, в подальшому визнаний як святий, який вважав, що умовою щастя є щира відмова від егоїзму, людинолюбство та віра:

Середньовічна філософська традиція розглядала щастя як:

Філософ Нового часу, який щастя розумів та пропагував як свободу від пристрастей:

Філософи доби Просвітництва, які розуміли щастя як поєднання блага окремого індивіда і блага всього суспільства:

Щастя як евдемонія, духовні пошуки – так розумів щастя:

Групи людей, які мають синдром відкладеного життя

Кому із філософів-досократиків належать наступні міркування: «Щасливий той, хто за малих засобів має добрий настрій, а нещасливий той, хто за великих коштів не має душевного піднесення».

Філософ Нового часу, автор вислову : "Чим більше розум віддається думці про насолодження життям і щастям, тим далі людина від істинного задоволення"

Засновник німецької класичної філософії, автор слів : "Цей ідеал щастя як святості, -- передбачає не тільки найбільшу моральнісну досконалість - гідність мати щастя, а й найбільшу спонукальну силу, і нею є саме щастя, але не в цьому світі. Таким чином, ідеал Євангелія має найбільшу чистоту моральності, а також найбільшу спонукальну силу - щастя або блаженство... У цьому ідеалі все - у повноті, і це є найбільша чистота і найбільше щастя. Моральнісні принципи... означають наступне: ти маєш бути святим. Але, оскільки людина недосконала, то цей ідеал має і допоміжний засіб, а саме: божественну допомогу".