Бачу

здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

В душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою

Не

русалонька блукає — то дівчина ходить.

За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула

пожежа

Ручки

туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

І жодної миті не можна повернути, щоб заново,

по-іншому прожить

Там,

де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі

шторм утих.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь

допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно

від самоти

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не

дуже б здивувався,

Складнопідрядним із підрядною порівняльною

частиною є речення

Очі спостерігали, як подячно зітхає земля,

звільнена від бур’янів, глибоко зорана, розпушена.

З

дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Як без раннього світання день не піде на полях, так

без першого навчання до наук закритий шлях.

Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови

так, що на них ледве держались шапки.

Хоч

земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з

урожаєм, уже таборились.

Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б

обминула пісенна стихія, щира вдача?

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю

здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

День

був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на

траві.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не

підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на

огненні пороги своє сивіюче крило.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах

миготіли.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній

сніговій білині.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась

бджола.

Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що

промахів чимало в нас, було.

Та

не злічить віків, що встигли вже пройти.

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з

острова нанесло намулу.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Як вершини

Гімалаїв велично підносяться на тисячі метрів, так ясно й чітко

звучать слова

Реріха, увінчуючи людське життя.

Як і в усіх путящих замках, в Ужгородському також

мають бути привиди.

Якщо

говорити

правила.

Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле

плугатарів із раннім плугом

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і

хмелем неспокою

Я обов’язково зателефоную, коли повернеться тато.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн

торкнулись

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від

рідні