А Ярема – страшно глянуть!  по три, по

чотири так і кладе

Ти красо землі несказанна, нам, немудрим,  – безцінний дар!

Коли ми йшли з околиці в одне село (вже починала зеленіти весна, ми

побачили маленьку дівчинку, що опухлими руками зривала з зеленого куща якісь

ягідки

Коли вони заходили до мене, то я (на жаль!) міг ділитися з ними тільки

хлібом, бо нічого іншого в нас не було

А вона, уявіть, зупинилася в цю мить

Отже, робоча сила на Україні до революції була, але роботи для цих рук

не вистачало

Звісно, мудрість приходить з роками

Доброго (як кажуть) дожидати треба, а лихе само прийде

Віє з лугу смутком голубим, і лист упав, і це, либонь, - навіки

Чекаю дня, коли собі скажу: оця строфа, нарешті, досконала

О самото, ти , кажуть,  найтрудніша

І, знаєте, мені ніхто не дасть крихти жарту

Людино гніву, кривди і меча відважся пил з очей своїх отерти нарешті

Як на гріх, у цю мить із фойє розлягається дзвінок на друге відділення

Сільський лікар мусить бути, як кажуть, і швець, і жнець, і на дуді

грець

Ти, певно, багата, дівчино, ховаєш у кутиках уст вередливу усмішку

Старша в них за кухарку служить і здається щаслива не тужить

Куди й нащо ти збираєшся народе?

Тільки кажуть молодша сестра вийшла заміж давно за царя

Розсиплюся мабуть  в піску огнистому який візьмеш ти  море .

Здавалося мені, що дівчинка вже одужує

Здавалося, що дівчинка вже одужує

Здавалося: дівчинка вже одужує

Здавалося, дівчинка вже одужує

А воно все виходить справдилося

Підносиш пілігриме смуток свій в тривожну височінь і молишся

Стаття на перший погляд не подавала приводу для підсилення підозр до

літераторів щодо їхньої політичної лояльності

Душа недавно дика і пуста знов жити і любити хоче