Орачу мій господарю великий

гостило в тебе сонце за столом.

О самото ти знаю найтрудніша

Луги луги пропахлі сіном прілим чи ви мене впізнали земляка?

Аби пораділа чи в жахнулась аби зрозуміла ти жінко що робило тебе тобою

Не згасайте ясні зорі не

вій вітре вниз Дністра

О не ридайте голосно брати о не збудіте квітки і дитини

О прийди прийди хто-небудь

сядь схилися припади

Ти безталанная

чого і ждеш і ждатимеш од Бога і од людей його?

О саде мій що лист дзвінкий

колишеш у тебе осінь теж

Фантазіє богине легкокрила ти світ злотистих мрій для

нас одкрила і землю з ним веселкою з’єднала

У чому власне чудо Паганіні?

І багряні виногради по верандах, зазвичай, безпорадно ллються впереміж з дощем

Хоч трохи

викоренили б, принаймні,  оту нужденну провінціальщину, що була і є нашим одвічним

прокляттям

Підсумовуючи сказане, позитивний імідж – це передусім відсутність

ганебних проколів

Ну ви розумієте, це я так, риторично… 

Підносиш пілігриме смуток

свій в тривожну височінь і молишся

Проте повторюю вам важливо не лише переконувати й вражати а й не псувати

Куди й нащо ти збираєшся

народе?

Добрий вечір моя земле прийми таїну серця

Ти диме з вогнищ піднеси молитву поміж листя яблуні

Совість людини, я знаю, є

тим навігатором що не дозволяє їй схибити

Старі люди часто кажуть, що мудрість приходить з роками

Усе-таки реальне життя

знекровлює найчистіші мрії

Там батько плачучи з дітьми,

а ми малі були і голі, не витерпів лихої долі умер на панщині

І навіть якщо припустити, що ця ініціатива забуксує, на поміч

президентові традиційно прийде РНБО

Ох ще мить, і плистиму птахою до тебе, як цар

Коли вони заходили до мене, то я (на жаль!) міг ділитися з ними тільки хлібом, бо

нічого іншого в нас не було

Погадай мені, ти старче, що буде

А Ярема – страшно глянуть по три, по чотири так і кладе

Коли ми йшли з околиці в

одне село (вже починала зеленіти весна), ми побачили маленьку дівчинку, що

опухлими руками зривала з зеленого куща якісь ягідки