В. Мьоде у своїх експериментах порівнював продуктивність діяльності людини у разі групової, та індивідуальної роботи.

Теорія Г. Ле Бонна була присвячена вивченню «духу народу», його духовної діяльності.

За Мак-Дугалом, відчуття приналеженості до групи є проявом стадного інстинкту.

«Творча діяльність» маркіза де Сада в Шарантоні може служити прообразом групової:

За Славсоном, справжня психоаналітична група неповинна перевищувати 10 чоловік.

Психоаналіз як метод створювався З. Фройдом як метод групової терапії.

Психологічний механізм функціонування натовпу, за Ле Бонном:

Т. Барроу розглядав груп-аналіз швидше як науковий метод дослідження, ніж психотерапію.

Засновником групової терапії вважають Семюеля Славсона.