суперечливу картину на рівні явищ та гармонію в

сукупність

уявлень, що їх продукують численні конкретні науки.

нескінченну

боротьбу різних воль за утвердження та

наполягав

на всебічному підході до неї, на необхідності врахування її природних

характеристик;

релігійно-теологічного

її пояснення;

Фіхте

виводить усі визначення дійсності із дій Я, а Шеллінг – із активності світового

розуму;

Фіхте

визнає

Фіхте

всіляко підносить активність розуму, а Шеллінг цінує

чуття, що дають матеріал

пізнанню, розсудок, що мислить, та розум, що утворює ідеї;

чуття,

чуттєве

пропагування

виключного значення наукового вивчення людини із відкиданням ролі в цій справі

релігії та філософії.

панування

погляду на людину як на машину, заперечення природних прав людини;

наполягання на

природних правах людини, на необхідності для неї освіти та виховання;

раціоналізм та емпіризм перебували у конфлікті, хоча в

науковому пізнанні доповнювали одне одного

раціоналізм

сприяв звільненню науки від некритично засвоєних знань, а емпіризм обмежував

розум;

емпіризм

відповідав потребам розвитку науки, а раціоналізм поставав пережитком

схоластики;