Біда багатьох учителів полягає в тому, що вони забувають:

учень – це насамперед жива людина, що

вступає в світ пізнання, творчості, людських взаємостосунків (В.Сухомлинський).

Кілька разів Остап вскакував у воду мало не по

пояс, часто Соломія з розгону натикалась на купу верболозу, але кожен раз вони

давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили (М.Коцюбинський).

Вдалині м’яко блимнули вікна, чиясь невидима рука

тихо зводила половинки віконниць, наче очі до сну стуляли повіки (М.Коцюбинський).

Його село, те, що Степан покинув, теж стояло на

березі, і зараз він несвідомо шукав спорідненості між своїм та цим селом, що

випадково трапилось йому на великій путі (В.Підмогильний).

Увечері, коли зорі цілуються, я хотів дитиною

піймать на синій налигач місяць і напоїти з криниці моєї любові, а криниця моя

тоді у яблуневому цвіту цвіла… (Г.Косинка).