Державний Земельний банк як пастка для приватизації всіх державних земель.

Загрозливою для економічної безпеки держави стала можливість відчуження державних земель через передачу їх у статутний капітал Державного земельного банку. Так, 6 вересня 2012 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» [[i]], яким Кабінету Міністрів України доручено передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу «Державного земельного банку», який не підлягає приватизації. Коротко особливості  діяльності згаданого банку  подано у  Додатку З.

На момент створення ПАТ «Державний земельний банк» в Україні налічувалося 10,6 млн га земель державної форми власності, 1,8 млн. га земель відумерлої спадщини, 1,4 млн га невитребуваних паїв, які планувалося визнати відумерлою спадщиною і передати на баланс банку (досі не передані). Розпорядчий акт про створення Державного земельного банку виданий Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Державного земельного банку» № 609 від 2 липня 2012 р. (Постанова втратила чинність у 2014 р.) [[ii]; [iii]]. За ним землі державної форми власності передавалися до статутного капіталу Державного земельного банку. Інституційною суперечністю є те, що банківські установи у розвинених країнах, у тому числі  країнах ЄС, не можуть бути власниками публічних земель сільськогосподарського призначення через високу ризиковість функціонування банківських установ, неможливість безпосереднього використовування банком земель за призначенням, як і через стратегічне значення сільськогосподарських земель для економічної, особливо продовольчої, безпеки держави.

Передаючи до статутного капіталу банку всі землі державної форми власності, держава перетворюється на корпоративного, а не безпосереднього власника. Відповідно до Цивільного кодексу України, засновники юридичної особи позбавляються майна, яке передають заснованій юридичній особі. Отримуючи статус юридичної особи, Державний земельний банк набуває право власності на майно (землю), яке передане на його баланс, а засновник (держава) зберігає статус вигодоодержувача цієї юридичної особи. Тобто землі перестають бути безпосередньою власністю держави, а мають статус державних лише опосередковано.

Інституційною «пасткою» є й те, що основним видом економічної діяльності ПАТ «Державний земельний банк» є «Інші види грошового посередництва» (код КВЕД 64.19). Тобто основною метою господарювання є фінансова діяльність, а не управління державними землями. Зважаючи на те, що Державний земельний банк проводить фінансову діяльність з високим ступенем ризику, навіть враховуючи, що підприємство не підлягає приватизації, вірогідною є загроза банкрутства цього підприємства, внаслідок чого землі, що є на його балансі будуть передані кредиторам. Подібне закріплення права публічної власності на землю не відповідає критеріям економічної безпеки, посилює загрози відчуження у повному обсязі земель державної форми власності.  Висловлену тезу підтверджує й аналіз статуту ПАТ «Державний земельний банк», у якому у пунктах 7, 9, 10, 12, 14 зазначено цілу низку пунктів [[iv]]:

-    «…п. 7. За напрямами функціонування Банк є універсальним. Банк здійснює банківські операції на підставі банківської ліцензії, а також інші операції відповідно до законодавства та входить до складу банківської системи України»;

-    «… п. 9. Банк має у власності відокремлене майно (в тому числі нерухоме), може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати договори (угоди, контракти)»;

-    «… п. 10. Банк провадить діяльність на комерційній основі і володіє, користується та розпоряджається своїм майном і коштами відповідно до цілей діяльності, передбачених цим Статутом;

-    «… п. 12. Банк самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном. Банк не відповідає за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором»;

-    «… п. 14. Майно Банку становлять цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Банку. Банк є власником: коштів, отриманих від продажу цінних паперів Банку юридичним та фізичним особам; доходів та майна, отриманих Банком у результаті фінансової та банківської діяльності в Україні та за її межами; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом».

Згідно зі Статутом вся ПАТ «Державний земельний банк» земля державної форми власності, яка буде передана на його баланс, стає майном ПАТ «Державний земельний банк» і цією землею (майном) банк несе відповідальність за своїми зобов’язаннями. Відповідно до реєстраційних даних ПАТ «Державний земельний банк» не перебуває в управлінні державного органу, отже, є самостійною господарською одиницею, яку не контролює орган влади, що зумовлює ризики неналежного контролю за управлінням державними землями і можливості зловживань щодо відчуження на користь третіх осіб.

У розвинених країнах земельні банки є або об’єктами економічних відносин (реєстрами земель, де обліковані землі і потенційні можливості щодо їх використання), або суб’єктами – юридичними особами, які мають статус так званих квазіурядових [[v]]. Такі банки лише здійснюють управління державними і комунальними і приватними землями, які їм власники передають в управління. Але власність на  ці землі залишається за державою, територіальними громадами чи приватними особами і не передається земельним банкам. Крім того, земельні банки у розвинених країнах переважно мають спеціальний статус і не є типовими банківськими установами.

Із засновницьких документів ПАТ «Державний земельний банк», а також зі звітів цієї установи бачимо, що це класична фінансова установа, яка не є спеціалізованою інституцією управління землями. Незважаючи на те, що Постановою КМУ № 418 від 10 вересня 2014 р. було ліквідовано юридичну особу ПАТ «Державний земельний банк», він продовжує функціонувати, про що свідчать звіти про діяльність, а також відсутність у Державному реєстрі підприємств та організацій України інформації про його перебування в процесі ліквідації. На сайті цього підприємства опубліковані фінансові звіти про діяльність банку як фінансової установи, у тому числі і за перше півріччя 2016 року.

Акції ПАТ «Державний земельний банк», викуплені за рахунок коштів державного бюджету в обсязі 120 млн грн, формують статутний капітал банку. Незважаючи на те, що нормативно-правовими базисом визначено обов’язковість передачі всіх земель державної форми власності до статутного капіталу цього банку, досі цього не зроблено, що підтверджує фінансова звітність. Отже, невідомо, на балансі якої юридичної особи перебувають сьогодні державні землі України. Звернемо увагу, що у реєстраційних документах, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

28 грудня 2015 р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної ради України законопроект про реорганізацію і приватизацію Державного земельного банку, що формує загрози національній безпеці, оскільки сформований інституційний механізм приватизації всіх державних земель.

З огляду на викладене виникає проблема легітимності функціонування усіх органів та підприємств, які спеціалізуються на обліку та розпоряджанні публічними землями. Без упорядкування системи управління, закріплення права власності на державні землі капіталізувати їх потенціал з вигодою для законного власника (громадян) неможливо. Тобто спостерігаємо повну невизначеність центральних органів влади й створених ними інституцій щодо обліку та управління державними землями України. На нашу думку подібні інституційні «пастки» формують передумови для відчуження публічних ресурсів на користь юридичних осіб приватного права або фізичних осіб, насамперед земель державної та комунальної форми власності, посилюючи загрозу економічній безпеці державі.

Часта зміна назви, організаційно-правових форм, коду ЄДРПОУ без зміни завдань і повноважень центральних органів та установ державної влади, що спеціалізувалися на обліку та управлінні публічними землями, підтверджує, що реорганізація без інституціоналізованого правонаступництва цих органів (установ) була зумовлена можливостями зловживань з державними земельними ресурсами, без відповідальності за ці зловживання, оскільки економічний ефект від такої реорганізації виражений лише у надмірних витратах для держави та погіршенні системи з реєстрації права власності на землю. Для бюджету України реорганізація лише одного відомства пов’язана зі значними трансакційними витратами через зміну вивісок, печаток, бланків та реєстраційних документів права власності на приміщення. Лише зміна цих складників у межах держави потребує, за оцінками публічних аудиторів, близько 50 млн грн [[vi]]. Замість зміни змісту діяльності, повноважень і завдань державних органів відбувається систематична їх трансформація без забезпечення правонаступництва, що поглиблює інституційну кризу і сприяє зловживанням в управлінні публічними ресурсами.