Збирають світлі, золоті меди веселокрилі і прозорі бджоли.

У найскрутніші дні село давало йому притулок, годувало, плекало моральне здоров’я і силу, чарувало красою, природи, звичаями, піснями.

Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом.

Ні човна, ні весел, ні співів, тільки сніг, і вітер, і весна.

обліплене з усіх боків чорними хмарами.

вітаючи чорну землю з ранком.

сонце сходило.

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман.

На Михайла ніч ясна буде зима сніжна.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Гаснуть у плавнях летючі комети тихо вмирає на заході ніч.

Ще сонячні промені сплять досвітні вогні вже горять.

Обсохла земля потягло орача в поле.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев’яної огорожі за ними

купчилися кущі малини й смородини.

Вся природа радіє сонцю сміються поля дзвенять у повітрі бджоли

птахи розспівалися в діброві.

Дзвенить у зорях небо чисте палає синім льодом шлях.

еолова душа

каїнова печать

геростратова слава

крик душі

сльоза

праця

мука

хмара

жити, як вареник у маслі; жити, як горох при дорозі; жити, як у Бога за пазухою

входити в норму; входити в колію; входити в русло

відкрити душу; відкрити дорогу; відкрити очі

вийти в люди; вийти на дорогу; вийти сухим із води

коваль бабі рідній швець

Бога за бороду вхопив

посадив когось на лід

вже на гачок когось піймав

показати, де раки зимують — показати, де козам роги правлять

мале й велике — старе й мале

туман вісімнадцятий — без лою в голові

ні гу-гу — ні в тин ні у ворота