Виходять.

В

ідчай.

Над селом. 

Від крові.

Солодкий.

В

ід жаху.

Слід.  

П’ятнадцять.

Діжка.

Біля дверей.

Під дзвін.

Злидні.

Міцний тютюнище обсаджує його маленьку хатчину (У.

С.).

Князь спробував полічити, скільки днів, тижнів і місяців стоїть отут Сивоок, викладаючи мозаїки (П.З.).

Люди з цікавістю приглядалися до нових місць, на яких їм, може, доведеться не один рік прожити (В.М.).

Хіба не беззахисний він зараз (О. Г.).

Місяць мчить навколо Землі зі швидкістю три тисячі

шістсот вісімдесят  один кілометр за

годину (О. Д.).

Моя ти – пісня, сила і відвага. Моє вселюдське й

мамине ім’я (Д. П.).

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! (Н.т.)

Киплять в нього якісь незбагненні пристрасті, вмить зачіпається він до сперечань із самим князем (П.З.).

гарбузиння

відріжуть

відмова

вовчисько

завчено

підвода

печальний 

розламати 

кораблик

віддати

[полиˡўйаниĭ], [б’уроˡ], [ус´м’іˡшц´і]

[го^улуˡб’ц´і], [пе^иреˡс´п’іў],[т´іˡч:и^ен]

[при^ен´іˡш:и], [б’іˡгти],[контраˡс’н´іс’т´]

[косм’іˡчниĭ], [ш’іс:оˡт], [кіˡхт´і]

[п’ідземеˡл´:а], [с´в’іˡтлиĭ], [ме^идв’аˡниĭ]

Майже всі завойовники кричали нахабно, безсоромно і цинічно, що вони несуть українцям добро і щастя (А.Л.).

Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими (Л.К.).

Вже скільки тих віків минає, а в світі, певно, кожен знає, коли й кого там розпинали (Л.К.).

Співав і я на хорах і на криласі, і знаю світський і духовний спів (Л.К.).

Не вільно теж, караючи, при цім не урахувати також і чеснот (Л.К.)

В житті найперше – це притомність духа, тоді і вихід знайдеться з нещасть (Л.К.).

Світ побляк, померк, стало темно, як пізнього надвечір'я  (В.М.).

Світе мій гучний, мільйонноокий, пристрасний, збурунений, німий, ніжний, і ласкавий, і жорстокий (В.С.).