1. Правила функціонування мовної системи, які склались історично і сприймаються як зразок суспільного спілкування на певному етапі розвитку мови і суспільства.

1. Правила вживання слів відповідно до теми і мети висловлювання.

1. Правила орфографії і пунктуації.

1. Правильне вживання граматичних форм слів, усталена побудова словосполучень і речень.

1. Мова, яка використовується як засіб спілкування в межах певної території компактними національними групами, меншими, ніж інша частина населення країни, і відрізняється від діалектів.

1. Офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо; мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні.

1. Єдина національна мова українського народу.

1. Мова, вживання якої обмежене територією чи соціальною групою людей.

1. Мова окремих соціальних колективів.

1. Мова, що є засобом усного й писемного спілкування нації.

1. Закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства.

1. Мова, вживання якої обмежене територією чи соціальною групою людей.

1. Засіб спілкування всіх людей.

1. Лексичне та фразеологічне багатство.

Варіативність мовних одиниць

1. Унормованість.

Г. Квітку-Основ’яненка

Лесю Українку

Т. Шевченка