У психологів є термін misattribution (у вільному перекладі - хибне пояснення). Цей термін описує процес неправильного пояснення людиною свого емоційного стану. Буває, відкриєш холодильник і дивишся в нього, дивишся ... Чи торта хочеться, то чи оселедця з цибулею, то чи сала з часничком... Я в таких випадках почав задаватися питанням: «Чи голодний я?». І майже завжди виявляється, що ні, не голодний. Отже, вся ця мука біля холодильника -- це не бажання поїсти, це щось інше. Це може бути нудьга, тривога, вина або щось ще. Але поки стоїш перед холодильником,  вирячившися в його надра, виявити справжню причину свого стану неможливо. Питання «Чи голодний я?» допомагає відкласти в сторону помилкове пояснення і почати шукати справжнє.

Зневірені люди -- це золоте дно. Люди, які розчарувалися у всьому, готові платити скільки завгодно і вірити у що завгодно. Їм можна показати мізерний відсоток історій, коли людина видужала з нез'ясованих причин, приписати ці заслуги гомеопатії, психосоматиці чи екстрасенсориці, і все. Вони повірять, що так буде і з ними.

Вчені взяли здорових людей і кожному наділи спеціальну шину, позбавляє зап'ястя рухливості. Після чого одні учасники час від часу уявляли собі сильні скорочення м'язів в районі зап'ястя. Інші учасники не робили нічого. Експеримент тривав чотири тижні. Коли він закінчився, виявилося, що м'язи у всіх учасників ослабли. У тієї групи, учасники якої нічого не робили, показники впали вдвічі. А ось у тих, хто уявляв собі роботу м'язів, сила впала всього лише на 25%. Такий феномен називається ідеомоторика -- уявлення конкретних рухів (або навіть просто роздуми про них) трохи активують м'язи. 

Якщо автор критики не подбав зробити критику легкою для обробки, то до неї потрібно ставитися так само. Критик не доклав зусиль, щоб зробити критику якісною? То й ви не докладайте зусиль, щоб осмислювати цю критику. Інша справа, якщо критик доклав великих зусиль і зробив критику такою, що ви легко розумієте, що і як потрібно змінити. Тут все зовсім навпаки -- якщо людина постаралася заради вас, варто постаратися заради неї. Ось і вся нехитра ідея. Критик вивалив на вас купу слів й умчав в далечінь? То й не рийтеся в цій купі в пошуках перлів, гра не варта свічок. Критик потрудився і розклав все по поличках? Подякуйте йому, людина дійсно постаралася.

У переважній більшості випадків підсумок розмови можна передбачити за першими трьома хвилинами. Якщо має місце «жорсткий початок» (сарказм, іронія, докори), -- розмова закінчиться погано. Коли людина починає дискусію з сарказму, толку не буде. Кому сподобається зла й уїдлива насмішка, в основі якої лежить гострий дошкульний глум, сповнений зневаги. Сарказм грунтується не лише на посиленому контрасті між тим, що розуміється і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що розуміється. На відміну від іронії він нічим не прикритий і найчастіше проявляє аморальні речі, різко негативні.

У психологів є термін misattribution (у вільному перекладі - хибне пояснення). Цей термін описує процес неправильного пояснення людиною свого емоційного стану. Буває, відкриєш холодильник і дивишся в нього, дивишся ... Чи торта хочеться, то чи оселедця з цибулею, то чи сала з часничком... Я в таких випадках почав задаватися питанням: «Чи голодний я?». І майже завжди виявляється, що ні, не голодний. Отже, вся ця мука біля холодильника -- це не бажання поїсти, це щось інше. Це може бути нудьга, тривога, вина або щось ще. Але поки стоїш перед холодильником,  вирячившися в його надра, виявити справжню причину свого стану неможливо. Питання «Чи голодний я?» допомагає відкласти в сторону помилкове пояснення і почати шукати справжнє.

Зневірені люди -- це золоте дно. Люди, які розчарувалися у всьому, готові платити скільки завгодно і вірити у що завгодно. Їм можна показати мізерний відсоток історій, коли людина видужала з нез'ясованих причин, приписати ці заслуги гомеопатії, психосоматиці чи екстрасенсориці, і все. Вони повірять, що так буде і з ними.

Вчені взяли здорових людей і кожному наділи спеціальну шину, позбавляє зап'ястя рухливості. Після чого одні учасники час від часу уявляли собі сильні скорочення м'язів в районі зап'ястя. Інші учасники не робили нічого. Експеримент тривав чотири тижні. Коли він закінчився, виявилося, що м'язи у всіх учасників ослабли. У тієї групи, учасники якої нічого не робили, показники впали вдвічі. А ось у тих, хто уявляв собі роботу м'язів, сила впала всього лише на 25%. Такий феномен називається ідеомоторика -- уявлення конкретних рухів (або навіть просто роздуми про них) трохи активують м'язи. 

Якщо автор критики не подбав зробити критику легкою для обробки, то до неї потрібно ставитися так само. Критик не доклав зусиль, щоб зробити критику якісною? То й ви не докладайте зусиль, щоб осмислювати цю критику. Інша справа, якщо критик доклав великих зусиль і зробив критику такою, що ви легко розумієте, що і як потрібно змінити. Тут все зовсім навпаки -- якщо людина постаралася заради вас, варто постаратися заради неї. Ось і вся нехитра ідея. Критик вивалив на вас купу слів й умчав в далечінь? То й не рийтеся в цій купі в пошуках перлів, гра не варта свічок. Критик потрудився і розклав все по поличках? Подякуйте йому, людина дійсно постаралася.

У переважній більшості випадків підсумок розмови можна передбачити за першими трьома хвилинами. Якщо має місце «жорсткий початок» (сарказм, іронія, докори), -- розмова закінчиться погано. Коли людина починає дискусію з сарказму, толку не буде. Кому сподобається зла й уїдлива насмішка, в основі якої лежить гострий дошкульний глум, сповнений зневаги. Сарказм грунтується не лише на посиленому контрасті між тим, що розуміється і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що розуміється. На відміну від іронії він нічим не прикритий і найчастіше проявляє аморальні речі, різко негативні.

Скептик -- це не прихильник "теорій змови", який вважає, що все не так як здається і світом керують таємні сили. Скептичність -- це вміння відрізняти інформацію, яка заслуговує на певну довіру, від інформації, яка потребує значного підтвердження. 

Скепсис -- це вміння, відточене часом, досвідом і методом; вміння не тільки сумніватися, але й довіряти; вміння визначити, яка інформація потребує перевірки, якої глибини має бути ця перевірка і яким чином вона може бути здійснена; вміння визначити рівень довіри до інформації.

Скептичність передбачає сумнів, але не огульний, при якому вся інформація оцінюється як сумнівна і відкидається, а сумнів доцільний -- той, що спрямований на уточнення і прояснення.

Скепсис -- це обгрунтований сумнів, мета якого дібратися до істини якомога ближче.

Існують речі, до яких не можна ставитися скептично. І це не тільки наукові факти й теорії, але й буденні. Поради батьків, які пройшли випробування часом і досвідом, аж ніяк не є приводом для скепсису. Там де є авторитет, скепсис неможливий.

Людину можна назвати скептиком, але це не дуже приємна характеристика. Адже скептик завжди чіпляєтья до слів, залишається незадоволеним будь-яким поясненням, виражає сумнів у компетентності співрозмовника і наполягає на тому, що всі неправі.

Кожна людина скептик за своєю натурою, бо кожна людина не просто здатна на обман, а ще й постійно використовує цю здатність. Тому ніхто нікому не довіряє і це реальність нашого життя.