Маєр-Абіх пише, що людина ще доволі слабко сприймає екологічну загрозу,

точніше, вона нею ще не надто переймається, керуючись не

моральним законом, обгрунтованим на засадах принципу універсалізації, а панівною формою раціональності. Екологічна

криза ще не зачіпає людину за живе, тобто вона ще не доходить до

серця, до душі. Тому Маєр-Абіх крім зміни раціональності

пропонує й зміни у наших відчуттях, так би мовити, реабілітацію

відчуттів. Адже відповідальність передбачає й відчуття відповідальності. Але це почуття дедалі більше деградує, як деградують

і наші інші відчуття та почуття, як деградує й наше сприйняття

небезпеки. Але, говорить Маєр-Абіх, відповідальністю нам слід

перейматися насамперед за свою діяльність.

На що має бути спрямована відповідальна діяльність?