Чоловік 54 років, який перебуває на обліку у сімейного лікаря з приводу артеріальної гіпертензії та цукрового діабету 2 типу, звернувся до амбулаторії зі скаргами на інтенсивний стискаючий біль за грудиною, що триває близько 1 години, супроводжується задишкою, холодним потом і страхом смерті; при огляді: АТ 90/60 мм рт. ст., ЧСС 110/хв, SpO₂ 92%; ЕКГ, виконана в амбулаторії, демонструє елевацію сегмента ST у відведеннях II, III, aVF; у закладі наявний лікар та середній медперсонал, але відсутні умови для проведення реперфузійної терапії (тромболізису не проводять через відсутність затвердженого локального протоколу та відповідного забезпечення), при цьому пацієнт перебуває у свідомості, орієнтований, однак після пояснення необхідності негайної госпіталізації категорично відмовляється від виклику екстреної медичної допомоги, мотивуючи це негативним попереднім досвідом госпіталізації, і наполягає на амбулаторному лікуванні; лікар розуміє високий ризик летального наслідку та юридичні наслідки бездіяльності, але також враховує право пацієнта на відмову від медичного втручання; з урахуванням чинних принципів організації медичної допомоги, прав пацієнта та юридичної відповідальності лікаря, яка тактика є найбільш правильною?