Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.