і накладало ніжні сліди на берег.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

ніби пірнало в безкрає море.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами, земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

сади буяють ароматами.

вечір доволі холодний.

море виграє хвилями.

Виглядатиму тебе,....

Чекай мене біля ставу....

У гаю,..., свято весни вповні.

Вислів ... є двоскладним реченням.

У тих місцях пісні,..., ліризм посилюється.

коли вибігав у двір старий кіт.

ховалися комахи в невидимі щілини.

і розбивали небо блискавки.

та вимальовували в ньому арфу.

і різко тараном падали вниз.

коли докладатимеш усіх зусиль.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

так що пакуй валізи на чемпіонат.

хай як не стараються твої суперники.

... хоч як мене не просіть.

Коли наступає темна ніч ....

Якщо немає натхнення ....

... у яких немає душі й ритму.

... адже Муза від мене далеко.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Щасливий, хто сни має милі.

Скільки голів, стільки й умів.

Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.