Йдемо вулицею і ще з другого кінця побачили / у хаті світиться.

Трава залишає корені / людина — нащадків.

Учись змолоду / пригодиться на старість.

Менше говори / більше почуєш.

Рідко посієш / рідко й зійде.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день.

Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди.

Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям.

Вітер, скотившись із гір у долини, сховався в темних ярах i щось глухо бубонів високим скелям та глибоким ярам.

Навкруги рясні стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане.

Земля тремтить у млості, і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки.

Неук має велику перевагу перед освіченою людиною / він завжди задоволений собою.

Весело землі / цвіте красується цвітами садами темними лугами.

Усяк розумний по-своєму / один спочатку, а другий потім.

Прийде осінь / у засіках буде хліб золотий.

Подібнюйся пальмі / з міцно стиснутим скелею корінням вона прекрасно здіймається догори.

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.