Компонент «Погляди» визначає те, як обидва учасники розуміють природу проблеми клієнта та механізми її вирішення в терапії (що вимагає роз'яснення міфів і хибних уявлень клієнта про КПТ та усвідомлення терапевтом впливу власного підходу); а ефективність «Завдань» вимагає перевірки 5 умов: чи розуміє клієнт суть завдання, чи бачить його цінність, чи має здатність і впевненість його виконати та чи веде завдання до мети.

Компонент «Погляди» означає обов'язковий збіг життєвих цінностей, політичних і світоглядних переконань терапевта та клієнта (наприклад, ставлення до фемінізму чи патріотизму); а перевірка компонента «Завдання» полягає в тому, щоб за допомогою опитувальника WAI оцінити, наскільки клієнт готовий беззаперечно виконувати директивні вказівки фахівця між сесіями.

Компонент «Погляди» описує невербальний візуальний контакт та безумовне позитивне сприйняття клієнта за К. Роджерсом; а компонент «Завдання» передбачає чітке розділення праці, де терапевт бере на себе 100% відповідальності за когнітивну концептуалізацію та вибір технік, а клієнт відповідає виключно за ведення щоденника СМЕР.

Компонент «Погляди» вимірює суб'єктивну впевненість клієнта у технічній майстерності терапевта за шкалою ARM (Agnew Relationship Measure); а перевірка компонента «Завдання» полягає у підписанні письмового психотерапевтичного контракту з чіткою фіксацією штрафних санкцій за пропуск або перенесення сесії менш ніж за три дні.

Переконання терапевта у власній високій успішності, відсутності контрперенесення та в тому, що «пацієнти подібні до нього», є надійним показником його професійної об'єктивності; а сприйняття пацієнта як «друга» зміцнює робочий альянс і допомагає легше порушувати болючі теми.

Контрперенесення виникає виключно у терапевтів-початківців через нестачу технічних знань, тоді як автори книг і досвідчені клініцисти застраховані від нарцисичного контрперенесення завдяки чіткій алгоритмізації протоколів лікування; при цьому прояв теплоти і турботи з боку терапевта в 100% випадків позитивно сприймається всіма категоріями пацієнтів.

Єдиним етичним мотивом приходу в професію психотерапевта є чистий альтруїзм, а наявність будь-яких інших мотивів (престиж, гроші, потреба бути потрібним чи «відремонтувати» власні стосунки) є абсолютним протипоказанням до практики; тому для уникнення проекцій терапевт має зберігати незмінний міжособистісний стиль із кожним клієнтом.

Заява терапевта про відсутність у нього контрперенесення та віра в те, що пацієнти подібні до нього, сама по собі є частиною контрперенесення і свідчить про силу його психологічного захисту; «ілюзія могутності» (віра, що збірники технік допоможуть «все виправити за 10 сесій») маскує потребу терапевта у владі, контролі та ізоляції від власних проблем; а сприйняття пацієнта як «друга» знижує асертивність терапевта, заважає бачити патологію і зміщує фокус із необхідності змін на взаємозгоду.

При «пошуку уваги» стратегія полягає в тому, щоб не надавати цій поведінці особливої уваги, не реагувати на провокації та визначати можливості підтримки плідної участі; а при «неготовності співпрацювати» необхідно визнати автономію клієнта та обґрунтовану критику, перемістити фокус уваги на цілі клієнта і можливості вибору та уникати негативного зворотного зв'язку.

При «пошуку уваги» терапевт переходить на гумористичний міжособистісний стиль, віддзеркалюючи жарти клієнта; а при «неготовності співпрацювати» — нагадує про межі відповідальності в психотерапевтичному контракті та пропонує тимчасову перерву в терапії.

При «пошуку уваги» терапевт має прямо конфронтувати клієнта і розібрати його захисну поведінку через схему АВС; а при «неготовності співпрацювати» — повністю проігнорувати критику, щоб не давати їй позитивного оперантного підкріплення.

В обох випадках терапевт має зупинити роботу за порядком денним і застосувати техніку аналізу переносу за Мірандою та Андерсеном (попросити клієнта описати значущих інших із дитинства і пов'язати їх із поточною реакцією на терапевта).

«Розкриття змісту» — це озвучення терапевтом прихованого змісту глибинних переконань клієнта, які сам клієнт ще не усвідомлює; а «розкриття процесу» — це демонстрація незворушності та стоїчного спокою терапевта перед обличчям важких або травматичних історій пацієнта.

«Розкриття змісту» передбачає надання клієнту теоретичної інформації про когнітивну модель його розладу у дидактичному стилі; а «розкриття процесу» означає детальне пояснення протоколу поточної сесії, порядку денного та логіки вибору домашнього завдання.

«Розкриття змісту» включає пряму відповідь терапевта на особисті запитання клієнта (з обов'язковим урахуванням наміру клієнта і правом не відповідати на некомфортні питання); а «розкриття процесу» передбачає періодичний опис власного досвіду подолання труднощів (модель копінгу замість ідеальності) або чесний обмін своїми автоматичними думками й емоційними реакціями на поведінку клієнта в контакті для надання зворотного зв'язку.

«Розкриття змісту» використовується на першій сесії для встановлення симетричної дружньої рівності між терапевтом і клієнтом через обмін біографічними фактами; а «розкриття процесу» — це відкрите визнання терапевтом свого емоційного вигорання або контрперенесення, щоб уникнути позиції експерта.

8

4

0

2

-4

8

4

0

-12

2

-6

8

4

0

12

-6

8

4

0

-12

8

4

0

12

6

8

4

0

-2

2