двокрапу

тире

кому

крапку з комою

Під Києвом стоїть щаслива осінь і вересня колише на руках.

Найкращий вірш ще ходить на свободі.

Сад пам’ятає крик осінній птаства.

Просить неба липа задухмяніла, вогнивом палає цвіт жоржин.

Кинь ячмінь у болото – вбере тебе в золото.

Чарка горілки – лиха ківш.

З ледарем поведешся – горя наберешся.

У густих верболозах поміж плакучих верб вдень і вночі – постійно не втихають закохані соловейки.

Подихав приємно вітерець обіймався з гарячими випарами землі.

Наліг вечірній туман густий і непрозорий на воду й береги.

Але ж я стомлений одноманітно-сірим холодним життям великого міста.

Не можна ходити по рідній землі не чаруючись виплеканою народом рідною мовою.

Повітря й покручені лози і зів’яла трава усе це мимохіть нагадує їй щасливі хвилини її життя.

Мрія підлабузника стоячи на колінах ходити ще й навшпиньках.

Природа – чудодійне джерело яке живить людину.

Так лижі роблять ясенову дошку в окіп кладуть а потім гнуть потрошку.

Не прискорюйте подій можете не наздогнати.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Казали що вам тут не сидиться.

За двома зайцями не гонись бо й одного не впіймаєш.

Він Максим добре знав як згубно опускати руки в скрутну хвилину.

Це може навіть і не правда однак я засмутився.

продавши сувій сукна з батькової крамниці на базарі

узявши в борг у сусіда 

жебракуючи біля церкви

пограбувавши батька

лити як із відра, переходити дорогу, йшов дощ, холодна роса

сидіти й писати, на дорозі, Чорне море, мис Доброї Надії

потрапити під зливу, надворі тепло, висока гора, легенька тінь

лапатий сніг, відвідати музей, дуже холодно, пішоходи й водії

портретний

явища

пейзажний

інтер’єру