антитезу

іронію

оксиморон

літоту

Форма викладу у вигляді щоденника, нотаток, спогадів

Протиставляє недосконалій сучасності вигадане суспільство, практична недосяжність якого включає використання фантастики, міфології, притч тощо

Описує світ подібний до реального, в якому події відбуваються в уявному соціумі, почасти з тоталітарною системою управління

Описує науково-технологічний розвиток як рушійну силу цивілізаційного прогресу

Окреслює модель прогностичного майбутнього людства як попередження про катастрофу

Головні конфлікти: протистояння людини і держави, духовна деградація особистості в умовах тотального контролю

Протагоністом постає член нового суспільства, що дозволяє показати дійсність «зсередини»

Опис старого човна, що застряг у болоті, куди Кеті й Томмі приїздять уже як дорослі, і де говорять про можливу «відстрочку» операцій.

Епізод поїздки до Норфолка, де Рут, побачивши жінку, схожу на себе, намагається з’ясувати, чи не є вона її «оригіналом», і тим самим перевіряє власне походження.

Історія з касетою з піснею «Never Let Me Go», яку Мадам колись забрала в Кеті, а потім схожий запис випадково знаходять у магазині секонд-хенду.

Вигадана шкільна карта Норфолка, на якій вихованці Гейлшема позначають місця, де, за чутками, «ховаються» люди, схожі на їхніх можливих «оригіналів».

накладання історичної й особистої травми, коли події різних епох і локацій утворюють спільне поле пам’яті, взаємно віддзеркалюються в наративі та суб’єктивному досвіді персонажів.

використання трьох історичних фонів, що розміщуються в наративі як окремі, майже не пов’язані між собою сюжетні лінії

формальну паралельність трьох ліній оповіді, об’єднаних мотивом руйнування міста, з суттєвим впливом цих подій на внутрішній світ героїв.

авторський прийом, у межах якого Дрезден і Хіросіма стають тлом трагічних подій 9/11 та символізують результат всесвітньої агресивної політики.

Автор суворо дотримується документальної правди, бо головна мета – зафіксувати історичні події війни у В’єтнамі.

Усі історії вигадані, і автор підкреслює абсолютну автономію літератури від будь-якого досвіду.

Функція вигадки – лише заповнити прогалини там, де автор не пам’ятає деталей, але загалом текст тримається на достовірній хроніці.

Оповідач свідомо змішує реальні й вигадані епізоди, щоб показати, що емоційна «правда історії» важливіша за точну фактографію.

Домінування внутрішніх монологів персонажів, що надає роману поліфонічності.

Лаконічні, уривчасті речення, майже повна відсутність розділових знаків у діалогах, що відбивають спустошеність і оголеність постапокаліптичного світу.

Надзвичайна барокова насиченість метафорами й довгими періодами, що створюють відчуття надлишку світу.

Лаконічні, уривчасті фрази та спрощена пунктуація, які надають мовленню буденного характеру, створюючи враження майже документальної фіксації розмов героїв.

К.Ішігуро "Не відпускай мене"

Т.О'Браєн "Те, що вони несли"

Дж.С.Фоер "Страшенно голосно й неймовірно близько"

Дж.Барнс "Відчуття закінчення"