Господарський кодекс регулює господарсько-виробничі, внутрішньогосподарські та організаційно господарські відносини. У ГК вказано, що діяльність, яка здійснюється для досягнення соціальних і економічних результатів з метою отримання прибутку вважається підприємництвом.

Згідно з Господарським кодексом, господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері виробництва, що спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, що мають вартісну визначеність.

У той же час  господарська діяльність може здійснюватись і без мети отримати прибуток. Цей кодекс вступив в дію 01.01.2004 року та складається з 8 розділів та 41 глави.

Господарський кодекс України регламентує відносини, що вникають у ході організації та здійснення господарської діяльності між різними суб’єктами господарювання. Учасниками господарських  відносин можуть бути споживачі, суб’єкти господарювання, органи держаної влади та місцевого самоврядування, громадяни, а також громадянські організації, які є засновниками суб’єктів господарювання, чи здійснюють організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Повітряний кодекс України регулює правові основи діяльності в галузі авіації. Державне регулювання діяльності та використання повітряного простору забезпечує гарантію безпеки авіації, інтересів держави, потреб економіки, потреб суспільства, національної безпеки в авіаційних роботах та повітряних перевезеннях. Повітряний кодекс набув чинності 16.09.2011 року та складеться з 20 розділів.

Повітряний кодекс визначає, що  авіація поділяється на державну та цивільну. Цивільна авіація функціонує для забезпечення потреб громадян, та держави в повітряних перевезеннях, та авіаційних роботах, а також для виконання приватних польотів.

Цивільна авіація у свою чергу поділяється на авіацію загального призначення та комерційну авіацію. Державна авіація  спрямована на забезпечення оборони держави, національної безпеки та захисту населення, що здійснюють Збройні Сили України та інші військовіформування .

У цьому кодексі визначена низка термінів: авіаційна подія, аварія, авіаційна діяльність, аварія, аварійне обслуговування, аварійно-рятувальне забезпечення, авіація загального призначення, багаж, вантаж, виробник, дозвіл, землі аеропортів, катастрофа, міжнародний аеропорт, та інші.

У цьому нормативному акті також йдеться  про особисті немайнові та майнові відносини між внуками та правнуками, бабою і дідом, прадідом і прабабою, мачухою і вітчимом, рідними братами та сестрами. 

Сімейні відносини регулює цей Кодекс з метою зміцнення сім’ї як союзу конкретних осіб та як соціального інституту.

У Сімейному кодексі  визначаються засади шлюбу, особисті майнові та немайнові права та обов’язки подружжя, основи виникнення та зміст особистих прав, та обов’язків дітей, батьків, усиновлених, та усиновлювачів, родичів та інших членів сім’ї.

Сімейний кодекс України визначає питання регулювання майнових та немайнових відносин між: подружжям, дітьми, батьками, усиновлювачами та усиновленими, матір’ю та батьком дитини.

Сімейний кодекс не регулює відносини між племінниками, дядьком, тіткою, двоюрідними братами, та сестрами. СК набув чинності 01.01.2004 року, та складається з 22 глав та 8 розділів.

У цьому кодифікованому законі також йдеться про:порядок адміністрування податків і зборів, платників податків і зборів, повноваження контролюючих органів, компетенцію та обов’язки посадових осіб при  здійснені податкового контролю, а також визначена відповідальність таких осіб при порушенні податкового законодавства.

Податковий кодекс України набув чинності 01.01.2011 року. ПК регулює відносини у сфері податків і зборів, та визначає вичерпний перелік зборів та податків, що установлені  в Україні.

У Податковому кодексі закріплені такі принципи: загальність оподаткування; невідворотність настання відповідальності; стабільність; єдиний підхід; рівність всіх платників перед законом; соціальна справедливість; економічність оподаткування; зручність та рівномірність сплати. 

Податковий кодекс складається з 20 розділів. Після його прийняття чинність втратила ціла низка законів: «Про плату за землю», «Про акцизний збір», «Про податок на додану вартість», «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про систему оподаткування», «Про фіксований сільськогосподарський податок». У цьому нормативному акті передбачено 135 різних платежів (зборів і податків).

Кодекс дає визначення деяких законодавчих термінів, зокрема: аварійно-рятувальна служба, аварія, дорожньо-транспортна пригода, евакуація, епідемія, катастрофа, надзвичайна ситуація, об'єкт підвищеної небезпеки, пожежа, пожежна охорона і стихійне лихо.

Згідно з Кодексом цивільний захист — це функція держави спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таких ситуацій, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Ко́декс циві́льного за́хисту Україн́и — кодекс, що регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту та визначає повноваження органів влади, права та обов'язки громадян, підприємств, установ та організацій.

Кодекс прийнято 2 жовтня 2012 року, введено в дію з 1 липня 2013 року. Замінив собою низку законів, а саме: «Про Цивільну оборону України», «Про пожежну безпеку», «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони», «Про війська Цивільної оборони України», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правові засади цивільного захисту».

Кодекс законів про працю України (скор. КЗпП) — кодекс, який регулює в Україні трудові правовідносини. 

Регулювання таких правовідносин фокусується на процесові оплатного виконання роботи, тобто КЗпП регулює час роботи, і відпочинку, заохочення та стягнення з працівників, гарантії для останніх із боку роботодавця тощо.

Кодекс законів про працю України було прийнято ще в радянський період і після проголошення незалежності України він не приймався в новій редакції, було лише додано та оновлено частину статей Кодексу, внаслідок чого він у цілому вважається застарілим нормативно-правовим актом.

Право громадян України на працю — це право громадян України, що забезпечується державою, на одержання роботи з оплатою праці не нижче ніж встановлений державою мінімальний розмір, на вільний вибір професії, роду занять і роботи.

Право на працю в Україні гарантоване статтею 43 Конституції України і КЗпП розвиває положення даної норми Основного закону.

Лісовий кодекс України — законодавчий акт, який регулює правові відносини на території України з метою забезпечення підвищення продуктивності, посилення корисних властивостей, охорони та відтворен­ня лісів, задоволення потреб су­спільства та населення в деревині, технічній і лікарській сировині, кормових, харчових продуктах лісу.

У другому розділі регулюються питання державного управління і державного контролю у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, у тому числі завдань і компетенції державних органів наділених загальною або спеціальною компетенцією у відповідній сфері.

Третій розділ присвячений питанням організації лісового господарства. Тут викладено основні вимоги до такої організації, правові підстави поділу лісів на групи і виділення захисних земельних ділянок лісового фонду, регламентовано порядок переведення лісових земель у нелісові, встановлено правові вимоги до розміщення, проектування, будівництва і введення у дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан і відтворення лісів.

У першому розділі «Загальні положення» визначено основні засади правового регулювання лісових відносин, функції та значення лісів, склад лісового фонду України та його земель, загальні засади права власності на ліси, і права користування земельними ділянками лісового фонду (в тому числі на правах оренди), компетенцію ВР України, ВР АР Крим, обл. і район, рад у галузі регулювання лісових відносин.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочин, та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальний кодекс України

(КК України, Закон про кримінальну

відповідальність) прийнятий Верховною Радою України

Сучасний КК України є значно реформованим, порівняно з початковою його редакцією, прийнятою 5 квітня 2001 р., проте законодавчі зміни до нього не носять системного впорядкованого характеру.

Цей кодекс регулює економічні, організаційні, правові і кадрові, й соціальні аспекти діяльності митних органів України з 2002 до 2012 роки.

Митний кодекс України (2002) — кодекс, що визначав засади організації та здійснення митної справи в Україні.

У Кодексі закріплена створена на той момент структура митних органів України, чітко визначений статус та повноваження всіх елементів цієї структури – від центрального апарату Державної митної служби до митниць і спеціалізованих митних управлінь та організацій.

Кодекс увібрав положення основних законодавчих актів, пов'язаних із виборчим процесом: «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори». Проте, залишаються чинними закони «Про Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців».

Виборчий кодекс України  кодифікований законодавчий акт, що визначає гарантії права громадян на участь у формуванні складу представницьких органів державної влади України, представницького органу влади Автономної Республіки Крим та представницьких органів і виборних осіб місцевого самоврядування, регулює підготовку та проведення різних типів виборів.

 Кодекс адміністративного судочинства закріплює такі принципи – верховенство права; рівність всіх учасників перед законом; законність; змагальність сторін; з’ясування всіх обставин справи; відкритість і гласність; обов’язковість судових рішень.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає  повноваження та юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за: ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В адміністративних судах можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії, або бездіяльність суб’єктів владних повноважень окрім випадків, коли щодо цього передбачений інший порядок.

Завданням КАСУ є захист свобод, прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб в сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, органів державної влади, їх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні управлінських функцій, а також делегованих повноважень шляхом неупередженого, своєчасного і справедливого розгляду адміністративних справ.