Він обтер мокре чоло рукавом свитки і глянув на небо, де ключем

пролетіли журавлі, курликаючи в блакитній високості (Ю. Яновський).

Саме вона, праця, є тією енергією, яка рухає крила народу – його

душу й думу (М. Подолян).

Ми

дивились довго, як колише вітер струни павутинь (за М. Рильським).

А

наше діло – все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти

(Ліна Костенко).

 Тухольці загатили потік, щоб залити водою долину (І. Франко).

Для

багатьох із нас вони ще не святі, хоч заслуговують на таку високу пам’ять.

Розкажу

тобі один епізод, хоч, може, він не такий важливий

Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом.

На небі збиралися великі хмари, так що можна

сподіватися дощу.

Моря перелетиш і не впадеш, допоки буде в серці рідна мова.

Ніхто не знав, звідки

прийшли половці, а було те ще при синах Ярослава Мудрого

(П. Загребельний).

І тільки вона, мати,

знає, яке в нього справді здоров’я, як легко чіпляються до нього всякі хвороби

(О. Гончар).

Я так багато прочитав, що доречно було би поспалювати всі ті

книжки, що нагромадилися в моєму помешканні (за Ю. Андруховичем).

Ліс смугою лежав на

узбіччі, десь далеко втопав він у сніжному морі, а збоку ледве виднілись у

вечірній сутіні білі будівлі замку (за І. Ле).

Згадай, якою ти була в

ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна у зорянім

вінку на темних косах (Леся Українка).

1. Примкнувши вії,

   стоїть у задумі осінній ранок, прислухається, як на городах шерехтять

   постарілі соняхи і маківки, як у садах гупають яблука, як на річці й луках

   тривожиться перелітна птиця (М. Стельмах).

1. Сонце і повітря

   лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо,

   що, здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати

   (М. Коцюбинський).

1. Мова народу –

   найкращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього

   його духовного життя, яке починається за межами історії

   (К. Ушинський).

1. Я певен, що він за своє життя не

   піймав ні одної пташиної істоти, бо врешті був занадто лінивий, щоб довго

   клопотатися з цими невдячними тваринами (Б. Грінченко).

1. Небо, яке ніби

   хтось зранку позамітав, тепер затягнулось, і пішов дощ (Р. Горак).

Українці

століттями борються за свою незалежність.

Турн,

осатанівши від злості, звелів багаття розводить.

Прийшовши

додому, я побачила, що загубила гаманець.

До

друзів Петренко ми звернулися за допомогою.

 Сучас

ному

поколінню не слід забувати уроки історії, бо вона повторюється.

до

гори Ельбрус; до вулиці Зелена; у журналі «Дзвін»

з

квіткою чорнобривцем; з державою Марокко; біля міста Стрия

у провінції Флоренції;  у країні Італії; до Князівства Ліхтенштайн

у

республіці Інгушетія;до країни Еквадор, аспірантові Бойчуку

з готелем

„Гетьман”;  до села Нового Яричева, по

вулиці Генерала Чупринки

до

гори Ельбрус; до вулиці Лугова; у журналі «Дзвін»

з

квіткою чорнобривець; з державою Марокко; біля міста Стрия

у провінції Флоренції;  у країні Італії; до Князівства Ліхтенштайн

у

республіці Інгушетія;до країни Еквадор, аспірантові Бойчуку

з готелем

„Гетьман”;  до села Нового Яричева, по

вулиці Генерала Чупринки