Та слави

людської зовсім ми не бажали (І. Франко).

Село було довге й велике (І. НечуйЛевицький).

Пляма більшала і здавалась чіткішою (за Ю. Смоличем).

Сріблистий

місяць тихо чарівне світло лив на сонну землю (І. Франко).

Я говорю устами людства (М. Драй-Хмара).

І тінь

місяцехода вже зорям не чужа (Ліна Костенко).

Став мимоволі свідком боротьби великий майстер... (Д. Павличко).

Вода десь точить білий камінь, кує зозуля у саду (В. Сосюра).

Шопена

вальс…Ну хто не грав його І хто не слухав? (М. Рильський).

Глибокий вересень шумить крилом качиним (М. Вінграновський).

Пишіть листи і надсилайте вчасно (Ліна Костенко).

Гарячий степовий вітерець подихнув і обдав польовими

пахощами… (за П. Мирним).

Люблю я ключі журавлині (В. Сосюра).

Вітер хвилював зелені ниви, збирав дорожню куряву (за М. Коцюбинським).

Блаженний

сон душі мистецтву не сприяє (Ліна Костенко).

Зіграй

мені осінній плач калини (Ліна Костенко).

Застукав дятел по сосні (Д. Павличко).

Димом розстилалась в полі курява (Т. Шевченко).

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом (М. Коцюбинський).

Його в обличчя знали вже мільйони

(Ліна Костенко).

Я ваших слів

не можу зрозуміти (Леся Українка).

Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки

(Леся Українка).

У світлі місяця будівлі, дерева, земля здавались металевими

(І. Вільде).

Всі інші хай проходять мимо (Ліна Костенко).

Тільки

людина може здійснити неможливе (О. Довженко).

Вздовж лінії поїзда полем тяглася вузенька та добре втоптана стежка

(І. Франко).

Поезія – це завжди неповторність (Ліна Костенко).

Вулиця була

порожня, пустельна, в туманній темряві (О. Копиленко).

Сонячний, високий день сіяє над степом (О. Гончар).

Ви переливаєте з пустого в порожнє ось уже чималий час (Ю. Яновський).