даруйте на слові

робота не вовк – в ліс не втече 

нема диму без вогню

обоє рябоє

загоїться, поки весілля скоїться

шукай вітру в полі

два чоботи пара

зрікатися своїх слів

гуляй, тато, завтра свято

брати свої слова назад

Та виникають, певне, в людей і через тисячоліття такі настрої, які вже

колись були і когось непокоїли (О. Гончар)

Як не любити наснажених, мудрістю сповнених книг? (М. Рильський)

Теплий кожух,

тілько шкода – не на мене шитий, а розумне ваше

Мені страшенно

жаль Терешка, а разом з тим я ледве стримую гомеричний сміх, коли намалюю перед

собою картину погоні за гусьми! (

Митцю не треба нагород, його судьба нагородила (Ліна Костенко)

І

хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв

(Т. Шевченко)

Столітнії очі,

як зорі, сіяли, а

Не жаль мені ні

села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка (І.

Мабуть,

така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки

(І. Нечуй-Левицький)

То не хмара – біла пташка хмарою спустилась над царем тим мусянджовим і

заголосила (Т. Шевченко)

Чи

правду співаю? Ех, якби-то!.. Та що й казать? Кебети не маю (Т. Шевченко)

Заховали б та й

сказали: «Так... якесь ледащо...» Тяжко, важко нудить світом, не знаючи, за що

(Т. Шевченко)

Прости мені, мій батечку, що я наробила! Прости мені, мій голубе, мій

соколе милий! (Т. Шевченко)

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють (Т. Шевченко)

Б’ють пороги;

місяць сходить, як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, хто всім

верховодив (Т. Шевченко)