А ми будем тую правду сіяти в народі (П. Куліш). 

Не властен ти накази воєводині ламать (І. Кочерга). 

Досвідчене око навчилось вивчати й мовчати (Б. Олійник). 

Сперечатися з дружиною марно (Л. Костенко). 

Душа у тебе має  бути кращою (Л. Костенко). 

Петро Іванович не має підстав не довіряти своєму сусідові Іванові Павловичу (О. Семенко). 

Хтось у гаю за дзеркалом-ставком махнув, як птиця, білим рукавом (М. Рильський). 

Дядько Іван  вмів гарно співати (А. Панч).

Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та (П. Тичина).

І заплакала Лілея росою-сльозою (Т. Шевченко). 

А велетень Дніпро гуркотів гучно порогами (Л. Смолій). 

Гарячий серпневий день пломенів над річкою Збруч (Г. Косинка). 

Тут в наше обертається моє (М. Рильський). 

Було висловлено дві протилежні думки (В. Собко). 

Я печу раки і мовчки стою  на одному місці (М. Стельмах).  

Земля мовби прикрита золотистим ранковим серпанком туману (Р. Іваниченко). 

Жнива були в розпалі (З. Тулуб) 

Там за столом сиділи уже батько з сином (Панас Мирний). 

Лебедині білі зграї в небі хмарами летять (Олександр Олесь). 

А небо зорями гаптує червнева ніч (В. Сосюра). 

У поті чола мушу добувати свій хліб (О. Гончар). 

Обличчя її було вкрай стомлене від тяжкої подорожі (Д. Білий). 

Сад колихався солодко на гойдалці тишини (І. Драч). 

Світанки пливуть землею (А. Малишко). 

півтори доби, два вірменина, на десять поверхів, кільканадцять людей  

надзвичайно міцний, вдалого дня, далекий від міста, ласкавий з усіма

хтось із нас, щось чуже, кожному з нас, для іншої людини

занадто великий, втричі більше, ледве чутно, далеко від берега 

характерний для молоді, дуже веселий, шкідлявий для здоров'я, вартий довіри 

плавання під водою, за наше майбутнє, наш знайомий, три сестри 

На арфі сонця теплий день заграв ... (Є. Маланюк). 

І знову йду напровесні полями (М. Йогансен). 

Кругом поле, як те море, широке синіє (Т. Шевченко). 

Добре бути молодим у  теплі дні збирання винограду (М. Рильський). 

Місяць поволі скочувався у лісову гущавину (М. Стельмах). 

Роса на траві мала вже полиновий колір перших приморозків (І. Вільде). 

Панів за те там мордували і жарили зо всіх боків,

що людям льготи не давали (І.Котляревський).

Зозуля Горлиці жалілась, що доля їй недобрая

судилась (Л.Глібов).

День кінчався, уступаючи дорогу вечорові, що вже

ховався у довгих тінях дубів (В.Гжицький).

Та сором сліз, що ллються від безсилля (Леся

Українка).

Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до

природи людина не може бути митцем (О.Довженко).