Гарячий серпневий день приском пломенів над річкою Збруч (Г. Косенко). 

Але то буде життя без експлуатації людини людиною, життя без брехні, зла (В. Дрозд). 

Ключ від дверей лежав недалеко від  порогу (О. Степанченко). 

І моря красу споглядали не раз ми при тихій годині (Леся Українка). 

Жінка в окулярах ступала попереду (О. Гончар). 

А пісня без слова дзвінка, та німая (І. Драч). 

піднімати вантаж, мільйон людей, співати про кохання  

заплисти за пороги, сім грамів, чекати  батька 

підняти голову,  усміхнутися знайомому, читання роману 

розгорнути  книжку, наполягати на своєму, половина населення  

відштовхнутися від берега, бігти до лісу, заплести косу

І щовечора матір читає перехрестившись молитву (І. Білас). 

Три дні і три ночі не втихаючи палало (Панас Мирний). 

Любив їдучи на возі з лугу дивитися лежачи на зоряне небо (О.Довженко). 

Річка зламавши кригу вийшла з берегів і залила всю заплаву (В.Козаченко). 

І той любов’ю повниться до світу, хто рідну землю

має під собою (М.Вінграновський).

Життя – це оббирання з реп’яхів, що пазурами

уп’ялися в душу (Л.Костенко).

Все, чим образили поета, акумулюється в словах

(Л.Костенко).

Твоя душа – як світло в тому домі, якого вже немає

на землі (О.Пахльовська).

Не говори печальними очима те, що бояться вимовить

слова (Л.Костенко).

Пам'ятай  що любов це насамперед відповідальність за ту людину яку ти полюбив за її долю за її майбутнє (Сухомлинський).

І мені здалось що мати торкнулась руками не соняшника а нахилила до себе мою голову (Стельмах).

Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони безтеланні шукачі щастя (І.Цюпа). 

Як би і йому Данилові хотілося зараз із веслом у руці сісти на свій вербовий човен (М.Стельмах). 

Засіяли карі очі зорі серед ночі (Т.Шечвченко). 

Йду в простори я чуйний тривожний (П. Тичина).

І на оновленій землі врага не буде супостата (Т.Шевченко)

А пісня розлягається по тих степах, де колись тирса

шуміла (І.Нечуй-Левицький).

На хвилину запала тиша, яку порушували тільки

пронизливі крики чайок (І.Багмут).

Золоті лани пшениці такі, що їм кінця-краю не видно

(В.Гжицький).

І тиша тремтить, як напнута струна над бандурою

(Б.Олійник).

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий

дзвін переджнивності (М.Стельмах).