Будеш сіяти з сумом – вродить печаль (М.Стельмах).

Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема

зерна неправди за собою (Т.Шевченко).

Минула осінь, одвіяла-одхурделила зима, настала

бентежна пора рясту, пора зацвітань і одцвітань (М.Стельмах).

Тиха весняна ніч прослалася над Галичем, мерехтіли

зірки на небі (А.Хижняк).

Знаю: тільки совість порятує світ (М.Сингаївський).

цікавитися живописом

подати вечеряти

рукав реглан

добре діло

на наш двір

мрія про щастя

на його рівень

добре знати

занадто весело

літр молока

котлети по-київськи

таке цікаве

любов до землі

купити салямі

зав'язане мотуззя

душевної рівноваги

з десятьох рук

вимогливість до себе

видно село

глибоко розуміти

на його даху

зайти в кафе

у кожному слові

замріяне дівча

з шести років

сотні людей

сплетено гілля

троє студентів 

велике пальто

Як крила янголів, сніги, сніги ... (Олександр Олесь). 

В безкраїм небі сонце-велетень палає (Б. Грінченко). 

Йому вже одкуріло тридцять років на битовому життєвому шляху (Т. Осьмачка). 

Коваль зі своїми двома помічниками напоїли коней із степової криниці (Ю. Яновський). 

Вже ніхто не візьме вдруге нас в невольницький ясир (М. Драй-Хмара). 

Щось світове кричить в моїй душі ... (Олександр Олесь). 

щебече ластівкою 

червоний від сорому 

з його хати 

край битого шляху 

запрошення до танцю 

приліг спочити 

одна із школярок 

обідали в кафе 

робота похапцем 

писати ручкою 

в'ється змійкою 

повіяло холодом 

поля праворуч

треба допомогти 

байдуже розповідає 

І не встануть з праведними злії з домовини (Т. Шевченко). 

Щось розбишацьке, хиже блиснуло в його очах (І. Нечуй-Левицький). 

Там за столом сиділи вже батько з сином (Панас Мирний). 

А по схилах гір усе хати, хати, хати (Г. Хоткевич). 

Там з вітром могила в степу розмовляє (Т. Шевченко). 

Блакитні гори хмар прикрилися ніби сивиим туманом диму (Н. Кобринська).