Розплітається уранці срібних слів мережка (Олександр Олесь). 

Далекі ліси й переліски мовчазно вмивалися росою (Ю. Збанацький). 

Та хіба в пустці може знайти притулок людська душа? (В. Габор)

Он і місяць із зірками на  небо випливає (С. Михайленко) 

На човні нас було тільки троє  (Леся Українка). 

Навіть хата наша й та вже не та (М. Стельмах). 

Глибше брести було страшно (М. Вінграновський). 

Невже ж на світі долю я зміг-таки знайти? (А. Кримський). 

Я вас благаю вислухать мене (Леся Українка)

Учень все ще намагався бути ввічливим (Л. Копань). 

В бентежнім серці буде биться повік нескінчена весна (Є. Маланюк). 

Я своїх думок не маю потреби таїти (М. Коцюбинський). 

Таку усмішку сонячно-ласкаву я бачу перший раз! (Олександр Олесь)

Декілька разів дорога підбігала до широких річкових розливів (Ю. Мушкетик). 

І зараз йому особливо бракувало їхніх розмов до самого ранку (П. Черкас). 

Давно за синю хмару сонце впало (Т. Осьмачка). 

Над витоптаним полем стояла низька курява недавньої битви (В. Шкляр). 

На світанні козаки вступили в село (М. Коцюбинський). 

дуже низько, далі від берега, треба сили, видно село

занадто веселе, так добре, ліворуч від мене, погано від спеки

двоє з учнів, на десять частин, декілька осіб, перший з черги

проводжає сина, спіткнувшись об камінь, добре

відпочив, шукання виходу

моє волосся, на зоряному

небі, край битого шляху, його голос

червоний

від сорому, гідний поваги, яскраво виражений, обліплений папером

В золотій смушевій шапці циган-вечір сходив з гір (Олександр Олесь). 

Сусідка Стеха була дуже цікавою і сміхотливою молодицею (О. Іваненко). 

Дуже красивим є містечко Диканька весною (З газети). 

Весною за підсніжником-розвідником сміливо йдуть інші квіти (А. Пархоменко). 

Заграли знову труби до походу, війнуло громом з Тясмина-ріки (Л. Костенко). 

Шевченко – дуже своєрідний естетичний тип людини-митця (М. Коцюбинський). 

Гарячий серпневий день приском пломенів над річкою Збруч (Г. Косенко). 

Але то буде життя без експлуатації людини людиною, життя без брехні, зла (В. Дрозд). 

Ключ від дверей лежав недалеко від  порогу (О. Степанченко). 

І моря красу споглядали не раз ми при тихій годині (Леся Українка). 

Жінка в окулярах ступала попереду (О. Гончар). 

А пісня без слова дзвінка, та німая (І. Драч).