За вікном січе і січе дощ (І. Цюпа). 

Ніч розкинула над селом своє темне, всипане зорями шатро (І. Цюпа). 

Дви хмароньки зустрілися удосвіта колись, зустрілися, спинилися, за рученьки взялись (О.Олесь). 

Артем почував себе ні в сих ні в тих (О. Підсуха). 

От Ґава узяла та й полетіла, щоб недалечко, у ярку, на самоті поснідать до смаку (Л. Глібов). 

А ми з тобою – тільки двоє птиць, котрі летять між

мороком і сонцем (О.Пахльовська).

Дівчата засміялися, мов золоті горішки розсипалися

по клуні (Ю.Яновський).

Моя душа тулилася до слова, як ця трава до

монастирських стін (О.Пахльовська).

Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь

(М.Рильський).

Над зеленими нивами тремтіло гаряче повітря, неначе

хто тряс перед очима блискучим серпанком (М.Коцюбинський).

порахувати зошити

уважно почитав

початок року

розбито скло 

свій будинок

проколоте колесо

повний води 

двадцята година

затишне кафе

десятеро курчат

спілого яблука

крізь усі випробування

лебедина зграя 

десятьох учнів

його книга

промивання шлунку 

вуса підковою

схожий на матір 

бажання малювати 

дуже веселий 

капуста з грибами 

материне пальто

кава по-віденськи 

місто Львів 

летіла ластівкою

занадто добрий 

чверть на дев'яту 

вартий уваги 

ремонт телевізора 

кілька монет 

нещасний бідолаха

наші ідеали

красивий какаду

її книги

дуже солодкий

у новому кафе

зручне кімоно

на моєму трюмо

лікувальне зілля

у цьому трюмі

на передньому плані

на зеленому полі

біля самого обрію

мій протеже

смачна івасі

Океан степів застиг у полуденній сліпучості (О. Гончар). 

Для якої радості і втіхи кожний з нас приходить і росте? (Є. Плужник)

Від людського життя і навіть від життя цілих поколінь людей залишається на землі тільки прекрасне (О. Довженко). 

Степ і степ ожив без краю, аж до моря берегів... (М. Чернявський). 

Микола з товаришами мандрував з села, та не шляхом, а просто через поле межами (І. Нечуй-Левицький).

Щось каламутне осідало на серці (М. Коцюбинський). 

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться

явори (А.Малишко).

Я їду туди, де мене чекає вільний степ, тихі,

задумливі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок

(М.Хвильовий).

Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття,

чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть

кайданів, скованих на людей людьми (М.Коцюбинський).

Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей

(Л.Костенко).

Прийшов з вербово-степових країв, де все таке

безмежне і зелене (Б.Олійник).