Ідуть дівчата в поле жати та, знай, співають ідучи

(Т.Шевченко).

Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні мов на

гріх задощило (О.Гуріненко).

Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових

пуп’янків, натрапив я на моркву (О. Довженко).

Дзвінка дівоча пісня, сердечна та тужлива лунає

десь у зелених горах (М.Коцюбинський).

Учися чистоти і простоти, і стоптуючи килим

золотий, забудь про вежі темної гордині (М. Рильський).

Людина відчуває свою слабість тоді, коли її

покидають надії (Б.Харчук).

В ті давні часи, коли йде наше оповідання, долина

не була поросла лісом (І.Франко).

Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива

бездарність отари свої пасе (Л.Костенко).

Оце  і є той

випадок єдиний, коли найбільша мужність – утекти (Л.Костенко).

Щойно за Дніпром виткнулось сонце, в Січі раз, і

вдруге, і втретє стрільнула гармата (П.Панч).

За вікном січе і січе дощ (І. Цюпа). 

Ніч розкинула над селом своє темне, всипане зорями шатро (І. Цюпа). 

Дви хмароньки зустрілися удосвіта колись, зустрілися, спинилися, за рученьки взялись (О.Олесь). 

Артем почував себе ні в сих ні в тих (О. Підсуха). 

От Ґава узяла та й полетіла, щоб недалечко, у ярку, на самоті поснідать до смаку (Л. Глібов). 

А ми з тобою – тільки двоє птиць, котрі летять між

мороком і сонцем (О.Пахльовська).

Дівчата засміялися, мов золоті горішки розсипалися

по клуні (Ю.Яновський).

Моя душа тулилася до слова, як ця трава до

монастирських стін (О.Пахльовська).

Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь

(М.Рильський).

Над зеленими нивами тремтіло гаряче повітря, неначе

хто тряс перед очима блискучим серпанком (М.Коцюбинський).

порахувати зошити

уважно почитав

початок року

розбито скло 

свій будинок

проколоте колесо

повний води 

двадцята година

затишне кафе

десятеро курчат

спілого яблука

крізь усі випробування

лебедина зграя 

десятьох учнів

його книга