Міжнародно-правова теорія і практика засвідчують, що нейтральність не зводиться лише до неучасті у військових діях - інакше було б неможливо відрізнити нейтральну державу від невоюючої, адже як для першої, так і для другої характерна неучасть у військових діях. Нейтральна держава не бере участі в них за своїм статусом, а невоююча держава - через те, що вона прийняла відповідне рішення, і цей вибір збігається у більшості випадків із зобов'язаннями не застосовувати силу в міжнародних відносинах.

Нейтральна держава може дозволити перевезення через власну територію поранених і хворих, які належать до воюючих армій, за умови, що транспортні засоби, які їх перевозять, не перевозитимуть ані військ, ані воєнних припасів.

Норми, що присвячені нейтралітету та визначають права і обов'язки нейтральних держав під час війни стосовно воюючих держав, закріплені у: 

Порівняно з міжнародно-правовими нормами, чинними стосовно війни на суші, у морській війні нейтралітет держави не вважається порушеним завдяки простому проходженню через її територіальні води військових суден і вантажів того, хто воює.

Статусом постійного нейтралітету сьогодні володіють:

У теорії та практиці сучасного міжнародного права існує два види нейтралітету: постійний та під час війни.

Постійний нейтралітет - це такий міжнародно-правовий статус держави, згідно з яким вона зобов'язана утримуватися від участі у війні, не брати участь у ній на боці жодної з  воюючих сторін (крім випадків самооборони) і не надавати воюючим сторонам військову допомогу, а в мирний час - здійснювати мирну зовнішню політику, зміцнювати дружбу з іншими державами, не вступати у військові союзи та коаліції, не укладати договорів, що можуть втягнути її у війну.

Збройний конфлікт має місце, коли у відносинах між державами застосовується збройна сила або встановлюється воєнна окупація (неміжнародний збройний конфлікт), або коли триває збройна боротьба між урядовими збройними силами та організованими збройними групами або між самим такими групами (міжнародний збройний конфлікт).

Заборона використання біологічної зброї у будь-якому збройному конфлікті вважається у міжнародному гуманітарному праві звичаєвою нормою. Проте наразі норми МГП  прямо не забороняють використання у збройних конфліктах ядерної зброї.

Сторона конфлікту, що здійснює напад, повинна зробити все можливе, щоб уникнути помилкового визначення цілей або завдання випадкової шкоди внаслідок власних операцій (запобіжні заходи при здійсненні нападу), а сторона конфлікту, що обороняється, повинна вжити всіх необхідних заходів для утримання цивільного населення під своїм контролем від нападів супротивника (запобіжні заходи від наслідків  нападу).