Єдиними особами, які не мають права на статус військовополонених, що їх держава - сторона конфлікту не зобов'язана захищати відповідно до ЖК IV, є її власні громадяни, громадяни нейтральних держав, які знаходяться на її території, та громадяни союзних держав (за умови, що така держава підтримує нормальні дипломатичні відносини з державами їх громадянства).

Право прав людини є обов'язковим лише для держав, тоді як міжнародне гуманітарне право є обов'язковим для всіх учасників збройного конфлікту, у тому числі для недержавних збройних угруповань. Крім того, право прав людини зосереджене лише на людях, тоді як міжнародне гуманітарне право також безпосередньо захищає цивільні об'єкти, культурні цінності, довкілля та політичний устрій окупованих територій.

Гуманітарні заборони та обмеження щодо використання певної зброї та методів ведення бойових дій повинні застосовуватися однаково в усіх збройних конфліктах незалежно від їх характеру. 

Сторони конфлікту мають право в односторонньому порядку надавати статус "демілітаризованої зони" будь-якій зі своїх територій без погодження з іншими сторонами, що воюють.

Норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються у неміжнародних збройних конфліктах, визначають військові та цивільні об'єкти за допомогою аналогічних термінів, що і Додатковий протокол І до Женевських конвенцій у контексті міжнародних збройних конфліктів.

Сторона конфлікту не може в односторонньому порядку оголосити "місцевістю, що не обороняється", будь-який населений пункт поблизу або в зоні ведення бойових дій. Сторона конфлікту зобов'язана узгодити такий факт оголошення з іншою(-ми) стороною(-ами), що воюють.

Комбатанти мають індивідуальний обов'язок чітко відрізняти себе від цивільного населення під час військових операцій, невиконання якого однак не призводить до втрати їх права на статус військовополонених.

Всі сторони збройного конфлікту є рівними з огляду на поширення на них норм і принципів міжнародного гуманітарного права та їх дотримання і виконання, навіть якщо їх порушує їх супротивник (відсутність принципу взаємності щодо гуманітарних зобов'язань).

Природне середовище користується таким самим рівнем захисту, що надається цивільним об'єктам, якщо тільки воно не відповідає усім  визначеним критеріям військової цілі.

Згідно з нормами МГП, заборонено здійснювати напади, завдавати шкоди, знищувати, вивозити або робити непридатними до використання об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, з єдиною метою обмежити життєзабезпечення цивільного населення або іншої сторони конфлікту, для вимушеного голоду цивільних осіб, вигнання їх з певної території або з будь-яких інших аналогічних мотивів.