У пацієнтів із соматоформними симптомами зазвичай добре розвинена здатність до символізації.

Алекситимія часто вважається ключовим предиктором психосоматичної вразливості.

Психоаналітична терапія психосоматичних розладів завжди передбачає медикаментозну підтримку.

A. Психосоматичні симптоми є наслідком пригніченої агресії, яка не знайшла символічного вираження.

Психосоматичні порушення виникають через порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Неспроможність до емпатії у міжособистісних взаємодіях. 

Переоцінка власної значущості при одночасній чутливості до критики. 

Систематичне порушення норм і прав інших людей. 

Перфекціонізм та гіперконтроль поведінки інших.

Бажання бути в центрі уваги навіть за рахунок маніпуляцій. 

Поверхневість емоційних переживань і схильність до драматизації. 

Ідеї власної винятковості, що потребують постійного захоплення. 

Чітке дотримання правил як основа ідентичності. 

Дивні переконання чи магічне мислення. 

Постійна підозріливість без достатніх підстав.

Глибока емоційна холодність та дистанціювання від стосунків.

Навмисне обмеження соціальних контактів через страх відторгнення. 

Відсутність інтересу до близьких стосунків чи сексуальних контактів. 

Усі відповіді правильні.

Активне уникнення професійної діяльності через страх негативної оцінки. 

Надчутливість до критики в міжособистісних ситуаціях.

ГТР переважно не супроводжується ідеями провини, властивими для депресії. 

У РДР переважає періодичність епізодів, тоді як ГТР має більш стабільний, постійний перебіг.

ГТР зазвичай супроводжується тривогою, що є хронічною і не обмежується конкретними ситуаціями.

РДР часто характеризується ангедонією та тотальною емоційною спустошеністю.

ГТР обов’язково супроводжується суїцидальними ідеаціями на відміну від депресії.

Виражене зниження психомоторної активності.

Відчуття провини або ідеї меншовартості.

Надмірна тривога, спрямована на побутові дрібниці без істотної причини.

Порушення сну у вигляді раннього пробудження.

Ангедонія — втрата здатності відчувати задоволення.

Ранкове пробудження зі зниженим настроєм без очевидної причини.

Відчуття «на межі зриву», що супроводжується психофізіологічною збудженістю.

Надмірне занепокоєння щодо різних сфер життя без очевидного приводу. 

Труднощі з концентрацією, що виникають переважно через тривожність.

М'язове напруження та фізичне відчуття тривоги.

Наявність принаймні одного епізоду гіпоманії.

Зміни фаз з епізодами манії, депресії або змішаними станами.

Тривалий дистимічний настрій без зміни фаз.

Рецидивуючі великі депресивні епізоди без гіпоманії або манії.

Виражені маніакальні епізоди з психотичними симптомами.

У пацієнтів з неврастенічною симптоматикою можуть спостерігатися зниження варіабельності серцевого ритму. 

Характерним є підвищення рівня кортизолу у спокої та зниження реактивності при стресі. 

Неврастенія асоціюється з порушенням регуляції гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі (HPA). 

Неврастенія завжди супроводжується підвищенням симпатичної активності. 

Історично неврастенія розглядалась як форма функціонального виснаження нервової системи, без органічного ураження. 

Згідно з МКХ-11, діагноз неврастенії як окрема категорія використовується в категорії дисоціативних розладів. 

Немає правильної відповіді. 

У психоаналітичній традиції неврастенія розглядалася як наслідок внутрішнього конфлікту між Ід і Его. 

 Ще у МКХ-10 неврастенія класифікується як тривожний розлад із соматичними симптомами

Поняття «неврастенія» вперше ввів Джордж Бірд у XIX столітті як результат «перенапруги нервової системи». 

Гуманістична психологія постала як критика як біхевіоризму, так і психоаналізу, акцентуючи на унікальності особистості. 

Усі відповіді правильні. 

Біомедична модель домінувала в клінічній психології у 1920–1940-х роках як основна теоретична основа лікування. 

Психоаналітична парадигма була витіснена з клінічної практики США до 1930-х років. 

Поведінкова терапія базувалася на принципах класичного та оперантного обумовлення.