Виражене зниження психомоторної активності.

Відчуття провини або ідеї меншовартості.

Надмірна тривога, спрямована на побутові дрібниці без істотної причини.

Порушення сну у вигляді раннього пробудження.

Ангедонія — втрата здатності відчувати задоволення.

Ранкове пробудження зі зниженим настроєм без очевидної причини.

Відчуття «на межі зриву», що супроводжується психофізіологічною збудженістю.

Надмірне занепокоєння щодо різних сфер життя без очевидного приводу. 

Труднощі з концентрацією, що виникають переважно через тривожність.

М'язове напруження та фізичне відчуття тривоги.

Наявність принаймні одного епізоду гіпоманії.

Зміни фаз з епізодами манії, депресії або змішаними станами.

Тривалий дистимічний настрій без зміни фаз.

Рецидивуючі великі депресивні епізоди без гіпоманії або манії.

Виражені маніакальні епізоди з психотичними симптомами.

У пацієнтів з неврастенічною симптоматикою можуть спостерігатися зниження варіабельності серцевого ритму. 

Характерним є підвищення рівня кортизолу у спокої та зниження реактивності при стресі. 

Неврастенія асоціюється з порушенням регуляції гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі (HPA). 

Неврастенія завжди супроводжується підвищенням симпатичної активності. 

Історично неврастенія розглядалась як форма функціонального виснаження нервової системи, без органічного ураження. 

Згідно з МКХ-11, діагноз неврастенії як окрема категорія використовується в категорії дисоціативних розладів. 

Немає правильної відповіді. 

У психоаналітичній традиції неврастенія розглядалася як наслідок внутрішнього конфлікту між Ід і Его. 

 Ще у МКХ-10 неврастенія класифікується як тривожний розлад із соматичними симптомами

Поняття «неврастенія» вперше ввів Джордж Бірд у XIX столітті як результат «перенапруги нервової системи». 

Гуманістична психологія постала як критика як біхевіоризму, так і психоаналізу, акцентуючи на унікальності особистості. 

Усі відповіді правильні. 

Біомедична модель домінувала в клінічній психології у 1920–1940-х роках як основна теоретична основа лікування. 

Психоаналітична парадигма була витіснена з клінічної практики США до 1930-х років. 

Поведінкова терапія базувалася на принципах класичного та оперантного обумовлення. 

При дисоціативному розладі ідентичності наявна стабільна особистісна структура з періодичними панічними атаками. 

 Дисоціативна фуга передбачає повну втрату ідентичності з тенденцією до мандрів та нової ідентичності. 

Дисоціативні симптоми не супроводжуються симулятивною поведінкою та не мають свідомої мети.

Дисоціативні симптоми можуть бути відповіддю на сильний психологічний стрес, особливо в дитинстві. 

Дисоціація може виявлятись у вигляді амнезії, дереалізації, деперсоналізації або утрати сенсорної/рухової функції без органічної причини. 

Якщо в анамнезі з’являється хоча б один гіпоманіакальний епізод — діагноз РДР стає недійсним. 

При РДР можлива сезонність епізодів, що відрізняє його від БАР. 

Рекурентна депресія завжди супроводжується психомоторною загальмованістю. 

У РДР депресивні епізоди завжди мають однакову тривалість і симптоматику. 

РДР неможливо діагностувати, якщо між епізодами немає періоду повної ремісії. 

Після гіпоманіакального епізоду при БАР ІІ типу пацієнт завжди госпіталізується. 

Гіпоманіакальні епізоди при БАР ІІ типу завжди мають психотичні симптоми. 

У БАР ІІ типу гіпоманія триває щонайменше 4 дні та супроводжується помітною зміною функціонування. 

БАР ІІ типу діагностується лише у випадку наявності маніакального епізоду. 

У РДР пацієнт може мати періоди піднесеного настрою, які не відповідають критеріям гіпоманії. 

Інфляція нарцисичного Я, потреба в постійному віддзеркаленні. 

Домінування сорому над провиною, схильність до самозвеличення.

Немає правильної відповіді.

Тотальна підозрілість і пошук підтвердження ворожості з боку інших.

Інтроєкція агресивного об’єкта, надмірна самокритика, потреба спокутувати провину.