Правило HALT: Голод (Hungry), Апатія (Apathy), Втрата контролю (Loss of control), Толерантність (Tolerance); алгоритм роботи: повна ізоляція від зовнішніх тригерів («люди, місця, речі») → заміщення об'єкта залежності через «Тренінг задоволення» → складання діаграми «Реальний та ідеальний день».

Правило HALT: Безнадійність (Hopelessness), Тривога (Anxiety), Самотність (Loneliness), Напруга (Tension); алгоритм роботи: виявити тригер→ застосувати техніку STOP→ зробити 30 хвилин інтенсивних навантажень→ записати контраргумент у копінг-картку.

Правило HALT: Голод (Hungry), Злість (Angry), Самотність (Lonely), Втома (Tired); алгоритм функціонального аналізу: виявлення зовнішніх і внутрішніх факторів  → оцінка факторів на керованість/некерованість → дії для зниження впливу керованих факторів (змінити ситуацію; піти/уникнути; змінити ставлення і прийняти те, що не можна змінити; або залишитися і страждати).

Правило HALT: Образа (Hurt), Агресія (Aggression), Лінь (Laziness), Травма (Trauma); алгоритм функціонального аналізу: опис ситуації високого ризику→ виявлення автоматичної думки→ оцінка інтенсивності крейвінгу (0–100%)→ проведення поведінкового експерименту з утриманням від дії.

На 1-й сесії складається повна діаграма концептуалізації з глибинними переконаннями; на 2–3-й сесіях вводиться «Протокол дисфункціональних думок»; на 4–5-й сесіях підключається поведінкова активація; а з 6-ї сесії клієнт самостійно формує порядок денний.

На 2-й сесії клієнта навчають веденню щоденника автоматичних думок (СМЕР); на 3–4-й сесіях проводиться реструктуризація ранніх дитячих спогадів на основі автобіографічного нарису; а на 5–8-й сесіях вводиться шкала майстерності та задоволення для профілактики рецидивів.

На 2-й сесії складається розпорядок дня і вводиться методика оцінки майстерності та задоволення (М/З); на 3-й сесії обговорюються негативні АД і задається короткий автобіографічний нарис; на 4–5-й сесіях виявляються АД (зокрема ті, що заважають ДЗ) і клієнта навчають веденню «Протоколу дисфункціональних думок»; а на 8–12-й сесіях клієнту делегується відповідальність за порядок денний та ДЗ і перевіряється валідність базових переконань.

Перші 4 сесії (двічі на тиждень) присвячені виключно поведінковій активації, моніторингу сну та написанню автобіографічного нарису без втручання в когнітивну сферу; на 5–8-й сесіях вперше вводиться поняття автоматичних думок; а робота з базовими переконаннями виноситься на завершальні 13–15-ту сесії.

Для першої мішені — проведення експозиції в уяві до найгіршого сценарію протягом 15 хвилин щодня до зниження тривоги на 50%; для другої мішені — делегування 50% побутових та робочих обов'язків іншим членам родини або колегам на один тиждень.

Для першої мішені — техніка зупинки думки (Thought Stopping) та перемикання на інтенсивне фізичне навантаження; для другої мішені — побудова «Пирога відповідальності» із розподілом факторів, які клієнт реально контролює та не контролює у своєму житті.

Для першої мішені — тренування техніки перемикання з внутрішнього фокусу уваги на зовнішній (опис предметів у кімнаті); для другої мішені — скорочення кількості захисних перевірок та пошуку запевнень у близьких до одного разу на день.

Для першої мішені — фіксація тривожних думок із відкладанням процесу турбування на спеціально призначений час; для другої мішені — свідоме порушення встановленого клієнтом порядку дій та заохочення поведінкової спонтанності без попереднього плану.

1) Клієнт відкладає завдання (прокрастинація); 2) виконує завдання в останню ніч перед дедлайном (ургентна адикція); 3) отримує високий результат, але приписує його випадковому везінню («синдром самозванця»), через що не може привласнити успіх.

1) Клієнт уникає спроб підтягнутися до стандарту; 2) виникає АД «щось не відповідає стандартам», що веде до контрпродуктивної поведінки і самокритики; 3) клієнт тимчасово починає відповідати вимогам, але переоцінює стандарти як «недостатньо вимогливі», що знову повертає його до залежності самооцінки від досягнень.

1) Клієнт досягає стандарту і відчуває короткочасну ейфорію; 2) оточуючі починають вимагати від нього ще більшого; 3) через страх не втримати планку клієнт впадає в соматичну хворобу або депресію виснаження, що підтверджує його глибинне переконання про власну слабкість.

1) Клієнт встановлює нереалістичний стандарт для інших людей; 2) стикається з їхньою невідповідністю та вступає в конфлікти; 3) залишається в соціальній ізоляції, але зберігає ілюзію власної моральної та професійної переваги.

Пацієнт швидко досягає симптоматичного покращення за 3–4 сесії за рахунок високої дисципліни, але при першій же життєвій невдачі негайно обриває терапевтичний контракт; до близьких він ставиться з гіперопікою, беручи на себе 100% їхніх проблем.

Пацієнт орієнтований на ідеальний результат, знецінює себе, терапевта і процес терапії, не помічає «маленьких змін», має труднощі з технікою «маленьких кроків» при поведінковій активації (бо хоче «все і відразу»), веде витончену зневажливу самокритику, а також може обтяжувати депресію партнера (критикувати, знецінювати зусилля, підживлювати самозвинувачення).

Пацієнт відмовляється від когнітивної реструктуризації на користь нескінченного аналізу дитячих травм з вимогливими батьками; а в родині він постійно шукає запевнень і емоційної опіки, уникаючи будь-якої відповідальності.

Пацієнт демонструє ідеальну прихильність до терапії (100% виконання домашніх завдань), але робить це лише заради схвалення терапевта; у стосунках із близькими він займає інфантильну позицію і передає їм увесь контроль за побутові рішення.

У гіпокампі та мигдалеподібному тілі відбувається різке збільшення об'єму та метаболізму через гіперактивацію симпатоадреналової системи, а префронтальна кора залишається анатомічно незмінною, але тимчасово втрачає функціональний зв'язок із корою великих півкуль.

У префронтальній корі та мигдалеподібному тілі знижується об'єм та щільність нейронів через дефіцит серотоніну і дофаміну, тоді як об'єм гіпокампа компенсаторно збільшується; це пояснює пацієнту, чому він постійно прокручує болючі спогади з минулого.

У префронтальній корі та гіпокампі зменшуються об'єм, розмір нейронів та щільність глії (зокрема через нейротоксичну дію хронічно підвищеного кортизолу), а в мигдалеподібному тілі об'єм збільшується при зниженні щільності глії; це пояснює пацієнту, що його симптоми мають біологічне підґрунтя («мозок усихає»), а не є проявом «ліні».

У всіх трьох структурах мозку спостерігається рівномірне зниження кровотоку, метаболізму та щільності гліальних клітин на тлі падіння рівня кортизолу та мелатоніну; це використовується в психоедукації для обґрунтування обов'язкового прийому антидепресантів перед початком КПТ.

Тому що «розбір польотів» є формою класичного обумовлення, де спогад про людей поєднується з почуттям сорому; терапевт має застосувати систематичну десенсибілізацію, поєднуючи спогади про соціальну ситуацію з м'язовою релаксацією.

Тому що під час «розбору польотів» клієнт використовує емоційне обґрунтування замість логічного аналізу фактів; терапевт має навчити клієнта проводити письмовий «розбір польотів» за таблицею доказів «За і Проти» одразу після завершення кожної соціальної події.

Тому що румінації виснажують префронтальну кору і блокують роботу епізодичної пам'яті в гіпокампі; терапевт має замінити «розбір польотів» на інтероцептивну експозицію з індукцією симптомів почервоніння та тремору перед дзеркалом.

Тому що через самосфокусовану увагу під час самої події клієнт не бачив реальної реакції людей, а тому під час «розбору польотів» він аналізує власний негативний внутрішній образ себе, приходячи до висновків про потребу ще більшої підготовки, 100% впевненості або уникнення.