хоч на творчість немає часу.

якщо наполягатимуть друзі.

про що мовчить більшість.

як велить чисте сумління.

коли настане слушна мить.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного

штиль радував матерів із дітьми.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

коли ми повернулися з екскурсії.

коли удосвіта виїдеш.

адже ще часу доволі багато.

бо час трапези перенесли.

хоч і часу зовсім мало.

так що голодним не лишишся.

ніби в нашому ставку живе сом.

наче підручники видаватимуть завтра.

як краще готувати великодню паску.

як хвилюється в шторм море.

ніби солов'їха в гаю щебетала.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

навіть дерева стоять безшелесно.

навколо запанувала дзвінка тиша.

стало чути навіть політ бджоли.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Саду нашого не впізнати густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілочку.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Кажуть люди: пальцем торкнеш ластів'яче гніздо – птиця одразу покине ваш двір.

Скрізь, де пройшов дощ, свіжо – нарешті дочекалися прохолоди й поживи землі.

Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті.

Не щебече соловейко в лузі над водою, не співає чорнобрива, стоя під вербою.

прийшов травень.

значить справжня весна.

пахнуть білі гречки.

розносяться пахощі навколо.

вишні ж уже відцвіли.