День був літній,

спекотний, і селом я йшов довго.

Руки її то

перебирали зовсім новий одяг, недавно пошитий чи куплений, то вже між її темних

пальців текли разки старовинного намиста.

Подвір’я аж

сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Ні

риба не грає, ні рак не чіпляється за босу ногу.

Місяць

освітив її лице, і воно здалося йому ще делікатнішим, ще добрішим.

Сліпучо

спалахнула блискавка, і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози.

Піднімалися з

густого верхів’я дикі птахи-орли, і спокійно, могутнім помахом крил різали

повітря, і тривожно-ніжним курликанням посилали один одному

привіт.

Дощ

пройшов - і Київ зеленіє.

Мелькає

скупана зливою зелень,і  сивіють

величезні листки папороті, обтяжені краплистою росою.

Якось

по тих краях їздила депутація з Петербурга, яка відбирала співаків для

царського хору.

Багато

 дорога  може розповісти допитливому серцю, навіяти і

радість, і журу, воскресити в пам’яті давні перекази, бувальщини, легенди.

Присівши на порозі і схиливши над ним голову,

зажурено спочиває ненька

Уранці всі спішать, бо часу обмаль

Будуть

роси вигравать на листочках, на рослинах; сонце блиски розливать буде в

крапельках-перлинах.

Узимку

(тополя) білітиме від інею, восени видзвонюватиме золотим листям, навесні

світитиметься пташиними піснями, відгукуватиметься в глибині душі трепетним

почуттям причетності до рідного села…  

Він змовчав, нікому не виказав тоді своїх почуттів

Сам до себе говорив

Тимофій, що земля найкраще пахне восени.

Батько сказав дітям, що час

збиратися в дорогу.

Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

Олена Петрівна запитала,

хто купив Ользі таке гарне намисто.

Софійка міркувала, що найяскравішим козаком є Кирило Тур.

Марія Олексіївна запитала в нас , хто не виконав домашнє завдання

В   Мій друг повторює,  ви одійдіть за хату, а ми виліземо. 

Мати повідомила донечці, що в табір та поїде в серпні.

вставними словами

уточнюючими членами речення

словами автора

непрямою мовою

Рід жаб'ячий надумався просити в короля привілей.

Осел 

почванитись хотів, що чув в ліску всіх птахів спів

Який народ мізерний та низький! – до всіх говорить

Хміль з пихою. – От я так виріс, бач, який!»