Дуб заціпенів від страху колись такими інструментами звалювали сусідні дерева.

Дружки летіли верхи на конях по вулиці на рукавах біліли хустки.

Тепло й волога зробили своє навкруги безкрає море різнотрав'я.

Дорослий розповів дітям вони знаходяться в неповторному місці.

[ ]: [причина]

[умова] — [ ]

[ ]: [висновок]

[ ], [ ]. послідовність

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

От зайнялася зоря розгоряючись небо ясніє.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є. 

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Вітер носиться літає топче луки і поля жовті трави пригинає лист зриває із гілля.

На білу гречку впали роси веселі бджоли одгули замовкло поле стоголосе...

Небо вночі чисте і видно як падають зірки.

Я люблю дивитися як сонце сходить як на небі з'являється перша зірка.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля. 

 Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром. 

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням. 

 На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі. 

 коли речення дуже довге

 щоб урізноманітнити розділові знаки

 коли інші розділові знаки у реченні вже є

між ускладненими або далекими за змістом частинами

Покуть, де за традицією мали рясніти образи, був зовсім порожній.

Василь Кравчина, поранений в руку, одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців, і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав.

Роман йшов улицею: йому треба було до тестя.

Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу.

Сонце, мабуть, упливло за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерк.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

В селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями.