полягає в тому, що складна проблема зазвичай має велику

кількість розв’язань, і ці розв’язання мають багато призначень;

проблем викликана їх сильною структурованістю,

багатобічністю мети їх розв’язання;

виявляється також в динамічній поведінці системи, тому що

глибинна природа фізичних процесів принципово стохастична;

може бути висловлена за допомогою одного універсального

показника;

є взаємодією та взаємною

залежністю, причому взаємні залежності складових системи є симетричними зі

змінною інтенсивністю;

не може утотожнюватися з поняттям „важкість”;

має декілька формальних визначень, залежно від аспекту

розгляду;

не має чіткого формального визначення;

розподіл

функцій системи за класами з метою її кращого пізнання;

об’єднання елементів в систему шляхом визначення

системотвочих відношень;

ускладнення системи, надміру простої для виконання

визначених функцій;

спрощення

системи, надміру складної для розгляду цілком;

поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні

операції з цією системою;

стверджує, що система поводить себе як одне ціле, якщо зміни

однієї зі змінних викликають зміни інших змінних;

відображає той факт, що стан системи — це функція як станів

її елементів, так і відношень (зв’язків) між ними;

стверджує, що при незмінних способах дії елементів спосіб

дії системи не змінюється, якщо змінюєься структура системи;

полягає в тому, що у складної системи наявні властивості, що

не можуть бути виведені з відомих властивостей елементів, які входять до її

складу;

дозволяє розглядати деякий об’єкт в якості системи без

безвідносно до конкретних властивостей та відношень;

те, що може чи повинно виникнути, прообраз майбутнього,

стан, який бажано досягнути;

множина

обмежень на потоки в просторі та часі;

це стійка упорядкованість у

просторі і в часі елементів та зв’язків між системою та зовнішнім середовищем;

множина частин або форм (елементів), які знаходяться у

взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій

сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а

також об’єктів, що змінюються під дією системи;

сприймають потреби для того, щоб формувати і реалізувати дії

з множини альтернативних для задоволення власних потреб;

пристрої, що використовуються для виконання вимог, які

усвідомлені ними самими;

системи,

що визначають свої цілі в залежності від зовнішнього середовища;

системи, цілі яких

визначені їх творцями;

системи, в яких формування

організації є результат дії причинно-наслідкових зв’язків;

це

системи, елементами котрих є поняття, зв’язані між собою відношеннями;

)це системи, головною

відмінністю яких від казуальних є відсутність інформаційних взаємодій;

закриті, тобто обмінюються матерією, енерґією та інформацією

з своїм оточуючим середовищем;

це системи, в яких людина ставить цілі не лише перед

технічними системами, але й перед людьми, що входять до таких систем в якості

елементів;

це системи, спроможні до

вибору своєї поведінки в залежності від внутрішньо властивої їм (іманентної)

цілі;

можуть зберігати

високий рівень орґанізованості та розвиватися в бік збільшення порядку та

складності;

такі системи, в яких основою

формування організації є чинники доцільності і визначення цілей;

з часом досягають положення рівноваги, в якому не взаємодіють

з зовнішнім середовищем;