Crowdly
Add to Chrome
Теоретико-прикладні засади юридичної діяльності
Looking for Теоретико-прикладні засади юридичної діяльності test answers and solutions? Browse our comprehensive collection of verified answers for Теоретико-прикладні засади юридичної діяльності at e-learning.lnu.edu.ua.
Get instant access to accurate answers and detailed explanations for your course questions. Our community-driven platform helps students succeed!
Ознайомтесь із наведеними нормативним положенням та вкажіть, яке із мовних правил нормопроектної техніки не дотримане у даному випадку
Ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товару» встановлює: «географічне зазначення - найменування місця, що ідентифікує товар, який походить з певного географічного місця та має особливу якість, репутацію чи інші характеристики, зумовлені головним чином цим географічним місцем походження, і хоча б один з етапів виробництва якого (виготовлення (видобування) та/або переробка, та/або приготування) здійснюється на визначеній географічній території;».
Прочитайте фабулу і дайте відповідь на запитання:15-річний К. замість навчання вдень працює баристою у кав'ярні без оформлення. Це триває вже більше року і за останні 2 місяці К. не отримував заробітної плати. Директор кав'ярні Д. вказав, що К. у присутності двох свідків згідно з усною домовленістю позичив у нього гроші на суму 5000 гри івідмовився повертати. Не виплачуючи заробітну плату, Д. таким чином поступово повертає позичені кошти. Крім того, громадянин Молдови Р. також працює тут прибиральником без оформлення трудових відносин.Журналісти С. та Ш. дізналися про цю ситуацію, з огляду на широку суспільну дискусію щодо незаконного працевлаштування неповнолітніх взяли інтерв'ю в К., в якому той розповів про свій досвід.Інтерв'ю К. стало частиною великого журналістського розслідування з цього приводу. Незважаючи на те, що С. та Ш. не повідомили жодних неправдивих відомостей, Д. розцінна цей матеріал як такий, що "ганьбить" йогоМати К. звернулася до прокурора і звинуватила Д. в експлуатації її сина (кримінальний проступок).Щоб уникнути кримінальної відповідальності Д. запропонував слідчому 3000 доларів США за закриття провадження і пообіцяв працевлаштувати прибиральника. Слідчий погодився і сказав, що ще 2000 доларів США потрібно прокурору, хоча насправді мав намір привласнити і цю суму. Увечері Д. передав 5000 доларів США, які повністю привласнив слідчий.Які три обставини, у світлі тлумачення Європейського суду з прав людини статей 8 та 10 ЄКПЛ, НЕ обов'язково брати до уваги національному суду під час балансування права на приватність Д. та свободи висловлювань С. та Ш. у ході процесу про дифамацію?
Вкажіть у якій частині нормативно-правового акта, спрямованого на виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, адаптацію законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), наводиться посилання на відповідні акти права Європейського Союзу (acquis ЄС).
Що є засобом (інструментом) національної імплементації у наступному прикладі: «Європейський суд із прав людини вважає: „Із принципу правовладдя [ ], складовим елементом якого є стаття 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, випливає, що під час судового розгляду до будь-якого караного діяння буде застосовано покарання, яке законодавець вважає домірним“ [рішення в справі (№ 2) від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), § 108].
На підставі викладеного Конституційний Суд України вважає, що
виокремлення Кримінальним кодексом України довічного позбавлення волі як
виняткового й найсуворішого виду покарання узгоджується з принципами домірності
тяжкості злочину і покарання за його вчинення, справедливості в кримінальному
праві. Однак з метою реалізації зазначених принципів у кримінальному праві і в
рамках функціонування інститутів умовно-дострокового звільнення від відбування
покарання та/або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким має бути
виокремлено порядок дострокового звільнення засуджених від відбування покарання
на довічне позбавлення волі, який врахував би юридичну природу цього виду
покарання та не допускав його урівнювання з іншими видами кримінального
покарання» (
Рішення Конституційного
Суду України (Другий Сенат)
№
6-р(II)/2021 від 16 вересня 2021 року. Справа про перегляд вироку особі,
караній на довічне позбавлення волі)?
Проаналізуйте фрагмент рішення Конституційного Суду України і оберіть правильні твердження з запропонованого переліку:
"3.5.2. У рішенні в справі Петухов проти України (№ 2) від 12 березня 2019 року (заява № 41216/13) Європейський суд із прав людини з огляду на кількість поданих заяв стосовно того, що неможливою є зміна покарання у вигляді довічного позбавлення волі, та на вірогідність надходження нових заяв щодо цього самого питання, посилаючись на статтю 46 Конвенції, зокрема, зазначив: „<...> оскільки ця справа стосується браку можливості скоротити покарання у вигляді довічного позбавлення волі, вона свідчить про наявність системної проблеми, для розв’язання якої слід ужити заходів загального характеру. Характер установленого статтею 3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься впровадження реформи системи перегляду покарань у вигляді довічного позбавлення волі. Відповідно до стандартів, розроблених практикою Суду, механізм такого перегляду має гарантувати в кожному конкретному випадку перевірку того, чи триваюче тримання під вартою обґрунтовано легітимними пенологічними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість завбачувати з певним ступенем точності, що їм слід чинити для того, щоб питання щодо їх звільнення було розглянуто, та за яких умов це буде можливим“ (§ 194). З огляду на установлення Європейським судом із прав людини факту порушення Україною статті 3 Конвенції на підставі того, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, та з урахуванням того, що частина друга статті 28 Конституції України є тотожною статті 3 Конвенції, Конституційний Суд України вважає, що встановлене Кодексом покарання у вигляді довічного позбавлення волі як покарання без перспективи звільнення є несумісним із вимогами Конституції України".
Ознайомтесь із наведеними нормативними положеннями та вкажіть, які із логічних правил нормопроектної техніки не дотримані у даному випадку
Частина 1 статті 139 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» ідписані Президентом України закони публікуються в газеті "Голос України" та у Відомостях Верховної Ради України. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих друкованих засобах масової інформації є офіційною.
Про порядок офіційного
оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» встановлює,
що
закони України, інші акти
Верховної Ради України після їх прийняття та підписання
підлягають оприлюдненню в
офіційних друкованих виданнях.
Офіційними друкованими виданнями
є:
"Офіційний вісник України";газета
"Урядовий кур'єр".
Офіційними друкованими
виданнями, в яких
здійснюється офіційне оприлюднення законів
та інших актів
Верховної Ради України, є також газета "Голос
України", "Відомості Верховної Ради України".
Проаналізуйте фрагмент рішення національного суду і оберіть правильні твердження з запропонованого переліку щодо впливу практики Європейського суду з прав людини на правову систему України:
« Отже, колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви з підстав вказаних в оскаржуваній ухвалі суду є надмірним формалізмом та є перешкодою у реалізації права на доступ до правосуддя. Такий висновок виходить з практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція). Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцю і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до
суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі
«Белле проти Франції» від 04.12.1995 року). Для того, щоб право на доступ було
ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує
його права» (рішення у справах «Белле проти Франції» та «Нун`єш Діаш проти
Португалії»). У пункті 55 рішення у справі «Kreuz v. Poland»
(«Креуз проти Польщі») від 19.06.2001 року Європейський суд з прав людини
підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із
пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не
існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі,
якої прагнуть досягти. ...
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи
Опрацюйте фрагмент рішення суду і оберіть правильні твердження:
"У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає".
Проаналізуйте фрагмент рішення національного суду і оберіть правильні твердження з запропонованого переліку щодо впливу практики Європейського суду з прав людини на правову систему України
« На противагу позиції суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ суди при вирішенні справ про встановлення батьківства повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та позивача. ЄСПЛ зазначив у справі "Йевремович проти Сербии", що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов`язань позивача перед дитиною, що призведе в тій чи іншій мірі до порушення права дитини на належний рівень життя. Враховуючи вказане рішення суду першої інстанції про задоволення позову не є таким, що ухвалене відповідно до чинного законодавства, практики ЄСПЛ та не відповідає інтересам дитини. (
Ознайомтесь із нормою проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» та витягом із науково-експертного висновку щодо цього законопроекту. Вкажіть недотримання якої вимоги нормопроектної техніки щодо змісту нормативно-правового акту констатовано за результатами правової експертизи законопроекту.
Пункт 13 ст. 61 проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» передбачав: «У випадках, передбачених Конституцією і законами України, сільський, селищний, міський голова (голова районної у місті ради) може зупинити дію нормативно-правових актів відповідно сільської, селищної, міської ради або виконавчого комітету ради з одночасним зверненням до суду. Внаслідок зупинення дії нормативно-правового акта його дія припиняється тимчасово. Якщо за рішенням суду нормативно-правовий акт, дія якого була зупинена, визнано нечинним, такий нормативно-правовий акт втрачає чинність з дня набрання законної сили рішенням суду. Якщо суд приймає рішення про законність нормативно-правового акта, дія якого була зупинена, нормативно-правовий акт вважається таким, дія якого не була зупинена».
У науково-експертному висновку зазначено: «Частина тринадцята статті 61 є концептуально помилковою. Ні Конституція, ні закони України наразі не передбачають випадків зупинення сільським, селищним, міським головою дії НПА відповідної ради. Регламентоване у частині четвертій статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право сільського, селищного, міського голови зупиняти акти відповідної ради у п’ятиденний строк з моменту їх прийняття стосується прийнятих актів, які не набрали чинності (зазначене право, до певної міри, є аналогією із правом Президента України накладати вето на прийняті Верховною Радою України закони). Наслідком зупинення НПА у вказаному випадку є внесення відповідного акту на повторний розгляд місцевої ради (якщо рада відхилить зауваження голови і підтвердить попереднє рішення двома третинами голосів, воно набирає чинності). Виходячи з цього, «дія» вказаних актів не може «припинятися тимчасово» внаслідок прийняття вищезазначеною посадовою особою відповідного рішення, а останнє не повинно супроводжуватись «одночасним зверненням до суду».